— Ну как… Знамо, как! Коммунизм построим! Всего от пуза! А, главное, никто никого убивать не будет! Нет, правда, мужики! Империалистов к тому времени пролетариат везде к ногтю прижмёт! А значит и войны закончатся, а?
— А мне б только до победы дожить! Приеду домой, а там девок незамужних… Табуны! Ах, мать честная!..
— А мне детишек приласкать… Да жену… Клаша у меня такая нежная! Как тростиночка! По жизни не скажешь, что у нее двое детишек, а она, как девочка…
— Эт правильно… Эт верно… Нет ничего лучше, чем запах дома… Как зайду, как понюхаю…
— А в магазинах, без всяких карточек жратвы будет навалом! И кино бесплатно! Даже не верится, честное слово! Дожить бы только!
За розмовою не помітили, як пройшов час. Крізь шибку блимнули фари вантажівки.
— О! Это за нами! Выходи строиться! — скомандував командир.
Вантажівка стояла на майдані. З кузова, з автоматами напоготові, вистрибнуло двоє автоматників, насторожено вглядаючись у нічну пітьму.
— Эй, мы здесь!
Обмінялися паролями і лише потому заспокоїлися. У машині їхали мовчки. Хтось заснув, не відчуваючи, як вона підстрибує на бруківці, хтось просто вже не мав сил на розмови. День видався важким, і ще ніч, майже безсонна… А сили в людині не безкрайні, люди вони і є люди, вони ж не машини…
Гордій хропів, наче двигун без глушника. А таки втомився, бігаючи по снігу! Поруч на нарах спали інші вояки загону, теж видаючи рулади, як і належить чоловікам, які втомилися до краю.
— Гордію, треба звідси йти.
— Чого? Це хто тут? Хто тут, питаю?
Нарешті він продер очі та у тьмяному світлі запаленої свічки побачив Марію.
— Чого тобі? Що сталося?
— Треба йти звідси, Гордію… Серце біду чує! Вони прийдуть сюди зранку… Чи пізніше, але обов’язково прийдуть! І перевернуть село догори дригом!
— Сніг іде?
— Ні.
— Погано… І куди йти? У другий схрон, хіба… Там пересидіти?
— А мені з дітьми?
— Питаннячко… На снігу сліди не сховаєш!
— А може, того… їх взагалі не залишати?
— Себто як?
РОЗДІЛ 24
ТЕРНОПІЛЬЩИНА
ЛЮТИЙ 1945 РОКУ
Війна котилася до кінця. У лютому радянські війська провели успішну Будапештську операцію, у результаті якої з війни вийшов останній союзник Гітлера — Угорщина. Радянські війська перетнули кордони Німеччини, все віддаляючись від України. Ще кілька місяців тому німці, собі на користь, ясна річ, допомагали УПА зброєю та амуніцією, так само вони допомагали і Армії Крайовій у надії, що і та, і друга відтягнуть на себе бодай хоч які сили Червоної армії. Але зараз вже було не до того, зараз треба було думати про те, як вибити могутнього ворога зі своєї столиці. А на територіях Західної України продовжувала точитися боротьба. У кривавому вирі перемішалися УПА, НКВС, Армія Крайова, Армія Людова, колишні червоні партизани, просто місцеве населення, якому діставалося від усіх і більше за всіх… Поступово обох історичних супротивників, українців і поляків, роз’єднали, розвівши по різних кутках, наче боксерів на кривавому ринзі.[46] Але як роз’єднати те, що не роз’єднується? НКВС прийшов наводити порядок на землях, які вважав за свої, а УПА навіть і не збиралася відходити зі своїх земель. Куди? Навіщо? Разом з усім населенням? Із земель, де поховані діди та прадіди? Радянська каральна машина була жорстокою, а жорстокість не можна перемогти інакше, ніж іще більшою жорстокістю, але сили були нерівні із самого початку. І все ж таки боротьба не вщухала. Радянська влада принесла багато чого доброго: системи освіти, охорони здоров’я, нові заклади культури та спорту, соціального забезпечення… Але принесла і тюрми, табори, систему донощиків та стукачів… А головне, у краю знов відібрали волю.
— И вы вернулись? Неужели не могли дождаться утра? Банда точно в селе, куда им деться? Струсил, сержант?! Ну?!
— Товарищ подполковник, меня за всю войну никто в трусости не обвинял…
— Вот именно, всю войну! А теперь войне-то, считай, конец! Решил лишний раз не рисковать! Что, ошибаюсь? Значит, так. Группе — час на отдых, потом в машину и вперёд с ротой. Дежурный! Вторую роту в ружьё! Обнюхаем каждую хату! Дежурный! Напомни командиру роты взять собаку… Уж очень хорошо прячутся! Все понятно?
— Есть, товарищ подполковник, — занепав духом сержант, який планував хоч трохи відіспатися після важкого дня і ще важчої ночі.
46
Згідно зі звітом головного представника уряду УРСР з евакуації польских громадян з території України А. Цоколя секретареві ЦК КП(б) України від 15 вересня 1946 року — з весни 1944 до осені 1946 з України до Польщі було евакуйовано близько 800 тис. чол. У той же час із території Польщі таким же чином вивозилося в Україну українське населення. Це робилося для того, щоби припинити криваве протистояння між українцями і поляками (В. Ссргійчук, «Поляки на Волині у роки Другої світової війни»).