Створення військової держави західніше Уралу ніколи не повинно стати на порядок денний, хоча для цього ми повинні були б воювати сто років. Усі послідовники фюрера повинні знати: імперія лише тоді буде в безпеці, якщо західніше Уралу не буде існувати чужого війська. Захист цього простору від різних небезпек бере на себе Німеччина. Залізний закон: «Ніколи не повинно бути дозволено, щоб зброю носив хто-небудь, крім німців!». Це особливо важливо. Навіть, якщо в найближчий час нам здалося, що легше було б притягнути будь-які чужі, підкорені нами народи до збройної боротьби, це було б неправильно. Колись це неодмінно і неминуче повернеться проти нас. Тільки німець має право носити зброю, ані словак, ані чех, ані казах, ані українець. Ні в якому випадку ми не повинні проводити політики, «що хитається», як це було в Ельзасі. Англієць завжди вирізняється постійним переслідуванням однієї лінії, однієї мети. Ми обов’язково повинні вчитися цього в англійців; не можемо ставити наші стосунки у залежність від окремих осіб. І тут прикладом повинна бути поведінка англійців у Індії, у відношенні до індійських князів: солдат завжди повинен охороняти режим!
Фюрер, як завжди, промовляв гаряче, емоційно і так широко охоплював тему, що здавалося, плутається. А може, іноді так воно й було, але ніхто з присутніх ніколи не зважився б зробити йому зауваження, бо знали його мстивий характер. І, крім того, фюрер є фюрер: якщо зробити йому зауваження, то неминуче з’явиться крамольна думка, що фюрер може помилятися, а це вже підрив існуючого ладу, підрив тези, на якій, як на наріжному камені, стоїть Німеччина: фюрер завжди правий. Хто у цьому сумнівається, для таких побудовані концтабори. У цьому Німеччина та Радянський Союз однакові за тією різницею, що в Радянському Союзі концтаборів більше, і розташовані вони в значно гірших місцях: у Європі Сибіру нема.
Фюрер промовляв вже більше години. Для нього це було небагато, він міг говорити значно довше, не виявляючи ознак втоми і не зважаючи на те, як почувають себе присутні: втомились чи уважно слухають, чи ледве стримують позіхання. Але до нього підійшов ад’ютант і щось прошепотів на вухо. Мабуть, новини були важливі, тому що Гітлер оголосив перерву. Присутні перейшли до сусідньої кімнати, де їм були запропоновані духмяний чай та кава. На дорогих фарфорових тарелях лежали печиво та тістечка, цукерки і ще якась смакота. Фюрер був відсутній хвилин п’ятнадцять. Після його повернення, усіх знов запросили до зали. Геринг запитливо глянув на Гітлера, але той і не подумав пояснити, що ж спонукало його перервати нараду, а продовжив монолог, наче й не переривав його:
— Райони, які наразі придбали, ми повинні перетворити у райський сад. Вони для нас життєво важливі. Колонії у порівнянні з ними грають другорядну роль. Навіть у тих випадках, коли відокремлюємо декотрі райони, ми завжди повинні виступати, як захисники закону та населення. Відповідно до цього повинні вже зараз обрати необхідні формулювання. Ми кажемо не про нові області Імперії, а про необхідну задачу, яка поставлена війною. Зокрема, у Прибалтиці район до Двіни, за узгодженням із фельдмаршалом Кейтелем, вже зараз має бути узятий під керування.
Кейтель, до якого так неочікувано звернувся Гітлер, здригнувся і навіть трохи розгубився, нічого, крім запопадливого «Так, мій фюрере», вичавити з себе не міг. Геринг зневажливо посміхнувся, згадавши, що серед генералів Кейтеля називають Лакейтель, натякаючи на саме цю рису його вдачі: запопадливість та підлабузництво. Сам Геринг йшов до мети, наче дикий кабан, не зважаючи на перешкоди, але привселюдно ніколи з фюрером не сперечався, поважаючи наріжну тезу рейху: фюрер завжди правий. Неочікувано слово взяв Альфред Розенберг:
— Мій фюрере! Мені здається, що в кожному комісаріаті відношення до населення має бути різним. Це стосується і східних територій. В Україні, наприклад, ми мали би виступити з обіцянками в царині культури, пробудити історичну самосвідомість українців, провести інші акції…
Фюрер кліпнув очима й кинув спантеличений погляд на рейхсмаршала Ґеринга, мовляв, це він про що? Геринг, друга постать в ієрархії рейху, не стільки корячись цьому погляду, скільки відповідаючи власним думкам, у ту ж мить зауважив:
— Альфреде! Може, ти й краще знаєш цю кляту Росію[34] і Україну разом з нею, але зараз на часі зовсім інше питання: маємо забезпечити себе продовольством, маємо забезпечити харчами армію і рейх. Про інше будемо думати потім. І взагалі, чи залишився в Україні бодай якийсь культурний прошарок, на який можна було б опертися? Більшовики, мабуть, перебили там усіх, хто міг самостійно думати! Якщо хтось і залишився, то лише за кордоном. Та й взагалі, нащо воно нам?
34
Альфред Розенберг народився у Россії, в Ревелі (Талліні). Закінчив Імператорське Московське технічне училище у 1917 році й отримав диплом архітектора. Дипломною роботою у нього був проект крематорію. Саме він ознайомив Гітлера з расовою теорією, на підставі якої сотні тисяч «расово неповноцінних» попали у крематорії концтаборів. Один час Розенберг навіть співчував більшовикам, але потім кинув цю справу і в 1918 році втік в окуповану німцями Прибалтику, звідки переїхав до Мюнхена, де і почав свою запаморочливу кар’єру, яка й привела його до шибениці у Нюрнберзі. Матеріали про А. Розенберга узяті зі сайта http://ru.wikipedia.org/