Як так сталося, що радянська влада підтримала романтичний націоналізм? Як ішлося в другому розділі, литовський націоналізм, сформований наприкінці XIX ст., використовував романтичну стилістику, поширювану німцями після Французької революції, модифіковану в 1820–1830-х рр. Міцкевичем, зруйновану литовськими національними діячами у 1880-х рр. і артикульовану в ролі політичних програм під час революції 1905 р. Третій розділ показав, як міжвоєнний литовський націоналізм, сповідуваний незалежною литовською державою, зосереджував увагу на польському захопленні начебто литовського Вільнюса у 1920 р. Після цього ранньомодерна історична ідея Литви зникла взагалі. Окрім кількох винятків і серед поляків у Вільнюсі, і серед литовців у Каунасі в 1939 р. домінувала модерна, етнічна ідея національності. Литовський етнічний націоналізм тріумфував у радянському литовському Вільнюсі після Другої світової війни.
Старий жарт про те, що «Вільнюс — литовський, а Литва — російська», виявився насправді помилковим. Литва була радянською, а не російською, особливо у Вільнюсі. Мрії литовських романтиків XIX ст., переосмислені литовськими націоналістами в XX ст., були втілені в життя за радянської влади. Середньовічні та модерні елементи вдалось поєднати, тоді як мовна практика у Вільнюсі усунула прірву між мріями про литовське домінування та середньовічну могутність. У міжвоєнний період мова пом'якшила проблему ранньомодерної «бездержавності» у Вільнюсі так само, як і в інших частинах Литви. Безперечно, як і для всіх балтів, мова була символом окремішності литовців за радянської влади. Водночас радянська влада дозволила їм на соціальній практиці підтвердити романтичні переконання, що вік та краса нації зберігаються в мові. Першу історію литовської мови, яка вийшла англійською мовою і переконувала міжнародну авдиторію у зв'язку модерної литовської мови зі стародавньою протоіндоєвропейською, написав випускник Вільнюського університету радянських часів[178].
Етнічний націоналізм зневажає сумнівні ранньомодерні традиції та возвеличує фантазії про середньовічну чистоту та могутність, й Литва в цьому не виняток. У Вільнюсі радянська влада зламала ранньомодерні традиції так, як не могла б зробити жодна литовська інституція. Пакт Молотова-Ріббентропа перекреслив Люблінську унію; 1939 р. знищив 1569 р. У 1841 р. історик-романтик Нарбут, протестуючи проти створення польсько-литовської Речі Посполитої, символічно зламав своє перо; у 1939 р. Молотов і Ріббентроп скористались своїми й підписали документ, що означав кінець польських зв'язків із Литвою. 1569 р. створив найбільшу ранньомодерну націю Європи; 1939 р. розпочав остаточний поділ поляків і литовців на маленькі, модерні, етнічні нації. Водночас і радянська влада надала литовцям можливість мінімізувати старі історичні зв'язки з Польщею. Для великого компромісу, в рамкахякого литовські комуністи були посередниками між радянською владою та литовським суспільством, Польща відіграла важливу роль взаємного ворога. Збільшивши територію радянської Литви коштом Польщі, Сталін та його наступники могли виступати як гаранти статус-кво[179]. Упродовж радянського періоду литовська інтелігенція засуджувала польську «окупацію» Вільнюса у 1920 р., що гарно поєднувалось із загальною радянською критикою польського імперіалізму. Навіть у 1980-х рр. литовські діячі загалом вірили в те, що поляки були одержимі Вільнюсом і не зупиняться ні перед чим, аби його повернути[180].
Як і всюди в Радянському Союзі, в Литовській РСР пакт Молотова-Ріббентропа був табуйований. За горбачовських часів литовці згадували його під час масових публічних демонстрацій як національну трагедію — це було сміливо. Литовці зображали себе як невинних жертв його домовленостей — це свідчило про коротку пам'ять: внаслідок пакту їхня країна отримала Вільнюс, литовська окупація якого 1939 року, якщо й згадувалась взагалі, то називалась «поверненням Вільнюса» Нелегітимність пакту Молотова-Ріббентропа була для литовців очевидною, але подальша інкорпорація Вільнюса сприймалася ними як правомочна. «Скасування пакту Молотова-Ріббентропа» було гаслом литовського національного руху наприкінці 1980-х рр.[181] Однак буквальне скасування пакту повернуло би Вільнюс Польщі; після розпаду СРСР на початку 1990-х рр. радянська влада в Москві та поляки в Литві не вагаючись вказали на це.
179
Krapauskas Virgil. Marxism and Nationalism in Sovie Lithuanian Historiography // Journal of Baltic Studies, 23, 3 (1993). — p. 255; Venclova omas. «Litwo, ojczyzno nasza» // Lithuania, 26–27 (1998). — p. 78; Borkowicz Jacek. Polska-Litwa // Polska w Europie, 12 (1993). — s. 34–35; Nagorska Alicja. Jezyki — narody — kultury // Lithuania, 5 (1991). — p 194; Buran Stephen, Zubek Voytek. Eastern Europe's Old Memories and New Realities // Eas European Politics and Societies, 7, 2 (1993). — p. 375.
180
Lemanaite Greta. Stereotyp Polaka w oczach Litwina // Narody i stereotypy / Walas Teresa (
181
Про дані див.: Senn Alfred Erich. Gorbachev's Failure in Lithuania. — New York: St. Martins, 1995. — p. 31. Про документи щодо протестів див.: Vizulis Izidors. he Molotov-Ribbentrop Pac of 1939. — New York: Praeger, 1990. Про дискусії кінця 1980-х рр. див.: Christophe. Staa versus Identitat. — s. 104–122. Див. також: Vardys Stanley V. Lithuanian National Politics // Problems of Communism, July-August 1989. — p. 54, 62; Niemczykowa Aleksandra. Litwa na drodze do suwerennosci // Lithuania, 17 (1995). — s. 105.