В релігійному та політичному житті Речі Посполитої ранньо-модерна Україна більше відрізнялась від Польщі, ніж Литва, де католицизм з'явився й прижився набагато раніше, і був вірою як селян, так і шляхти. Окрім того, на відміну від України, Литва була повноправним політичним партнером Польщі в Речі Посполитій. Тоді як дрібна литовська шляхта могла обирати між литовським і річпосполитським правом для захисту своїх свобод, дрібна українська шляхта була змушена віддатись на милість заможніших і могутніших магнатів. У політичній економіці Речі Посполитої українські землі також відіграли особливу роль: коли нова держава стала житницею Західної Європи, а шляхті вдалось закріпачити селян, володіння землею відкрило шлях до багатства та влади[194]. Такі землі можна було отримати в Україні.
Литовська шляхта могла захистити свої володіння, бо навіть після 1569 р. зберегла за собою виконавчу владу, а Литовські Статути залишались для неї найвищим правом. Новий Статут 1588 р. був розроблений частково саме для того, щоб захистити місцевих литовських землевласників; в Україні ж нічого подібного не існувало. Протягом десятиріч після 1569 р. деякі польські родини отримали в Україні значні маєтки, й тисячі дрібних польських шляхтичів та євреїв послідували за ними, щоб працювати на магнатів, частина з яких мала більше землі за інших. У 1658 р. шляхта складала щонайбільше 2% населення України, тоді як у Польщі її частка сягала майже 10%[195]. Від нового устрою найбільше збагатились місцеві шляхтичі українського походження. Найзаможніші з них наймали польських жовнірів і єврейських помічників та приносили з собою економічні нововведення, такі як оренда; це давало змогу перетворити величезні українські простори на латифундії. Окрім того, магнати привозили за собою з Польщі єврейських адміністраторів, які могли стати в нагоді своїми навичками. Тоді як шляхта покладалась на поляків і євреїв-орендарів, православне селянство жило вже навіть не в бідності, а в злиднях. Натан Гановер, який навчався в Острозькій єшиві і створив відомий опис майбутньої різанини 1648 р., порівняв стан селян зі стражданням євреїв у єгипетському полоні. Українців, писав він, «вважали нижчими й відсталими істотами, що були рабами та слугами поляків і євреїв...»[196].
Така чітка стратифікація створила для верхівки суспільства умови для надзвичайних культурних здобутків. Польські жінки принесли в Україну придворне життя й поширювали нові культурні течії. Як колись Ренесанс італійський поширювався в Польщі особисто дружиною Зигмунта I та матір'ю Зигмунта II італійською принцесою Боною Сфорца та її оточенням, так і поколінням пізніше дружини магнатів принесли в Україну Ренесанс польський. Менш ніж через сто років після Люблінської унії в Україні виникають надзвичайно заможні маєтки, власники яких інколи були більшими поляками, ніж самі поляки[197]. В Україні з'явились осередки елітної польської культури, але в їх затінку вже чаїлися бунтівники.
За три покоління між Люблінською унією 1569 р. та повстанням Богдана Хмельницького у 1648 р. польська шляхта опанувала Україну, а українські магнати поступово ополячились. Дедалі разючіші соціальні відмінності разом із новими відмінностями релігійними та культурними призвели до глибоких політичних поділів. Додатковим фактором був конституційний лад нової Речі Посполитої. Вона була республікою «Двох Націй», а не «Трьох», і передовсім республікою шляхетською. Річ Посполита була не зовсім готова до інкорпорації вільного стану козаків: озброєної спільноти переважно селянського, а не шляхетського походження. У 1569 р. Польське королівство успадкувало козаків разом із Україною від Литви, яка покладалась на них для захисту свого південного прикордоння від Кримського ханату. Польща з'ясувала, що козаки мали велике військове значення не лише для захисту, а й для атаки. В тогочасній Європі польська кавалерія була найкращою, але найефективніше її можна було використовувати для завершення битв; водночас держава мала проблеми з оплатою піхоти, якої потребувала для початку баталій[198]. На якийсь час козаки заповнили цю нішу, продемонструвавши свою цінність у війнах зі Швецією у 1601–1602, Московією у 1611–1612 та Османською імперією у 1621 рр. Річ Посполита здобула свою найбільшу славу саме тоді, коли її польські та литовські рицарі бились пліч-о-пліч з українськими козаками. Компромісним рішенням, знайденим для таких важливих військових потреб, стала категорія «реєстрового» козацтва. Реєстровці мали особисту свободу, але без права голосу, якщо не були шляхтичами. Оскільки козаки як стан не були представлені в сеймі, останній постійно обмежував кількість реєстровців. На відміну від них, шляхта мала право голосу. Оскільки велика шляхта була зацікавлена у прикріпленні селян до землі, а селянин, який ставав реєстровим козаком, отримував права, існував економічний інтерес, щоб утримувати невелику кількість реєстровців. Після 1632 р. проводилась політика на утримання козаків як невеликої прикордонної варти, збільшуючи їхню кількість лише в разі війни. Після 1643 р. Річ Посполита перестала платити реєстровим козакам, що викликало велике обурення[199]. Їх змушували до мобілізації, не надаючи права репрезентації.
194
1570 p. є модельним роком у: Rotkowski Jan. Histoire economique de la Pologne avan les partages. — Paris: Champion, 1927. Щодо критики політичних інтерпретацій «другого закріпачення» див.: Kaminski Andrzej. Neo-serfdom in Poland-Lithuania // Slavic Review, 34, 2 (1975). — p. 253–268.
195
Яковенко H. M. Українська шляхта. — K.: Наукова думка, 1993. — c. 265; див. також: Kaminski. Szlachta of he Polish-Lithuanian Commonwealth. — p. 31; Sysyn Frank. Between Poland and he Ukraine. — Cambridge, Mass.: Harvard University Press, 1985. — p. 20–32.
196
Глибокий мул. Хроніка Натана Гановера. — К.: Дух і Літера, 2010. — с. 14. Про магнатів див.: Litwin Henryk. Naplyw szlachty polskiej na Ukraine, 1569–1648. — Warszawa: Semper, 2000; Яковенко. Українська шляхта. — с. 206–207, 219; Rosman. he Lords' Jews, 1990. — p. 40, 85 і далі.
197
Wolnicz-Pawlowska Ewa. Antroponimia polska na kresach poludniowo-wschodnich // Jezyk polski dawnych Kresow Wschodnich / Rieger Janusz (
198
Про невдалу комбінацію в 1569 р. див.: Щербак Віталій. Українське козацтво: формування соціального стану. — К.: Видавничий дім «КМ Академія», 2000. — с. 42 і далі. Про воєнні дії див.: Majewski Wieslaw. The Polish Art of War in the Sixteenth and Seventeenth Centuries // A Republic of Nobles / Federowicz J. K. (
199
Когут Зенон. Російський централізм і українська автономія: ліквідація Гетьманщини 1760–1830. — К.: Основи, 1996. — с. 33–64; Biedrzycka Agnieszka. Zloty pokoj // Prace Historyczne, 127 (2000). — s. 27–38.