Козаки марно надсилали до сейму петиції щодо відновлення свого традиційного статусу. Як і литовська середня шляхта перед 1569 р., після унії деякі українські козаки також бажали отримати права, зарезервовані в межах Польського королівства за шляхтою. На відміну від литовських шляхтичів, українські козаки не мали у Польщі рівних прав і власної інституції для переговорів. Литовська шляхта століттями спостерігала за польським правом і десятиліттями торгувалась за унію. Українські козаки були втягнуті у безпосередній контакт з польськими практиками раптово, тоді як Польщу та польськість в Україні представляли лише кілька найбагатших магнатів та їхні адміністратори. Католицизм у Литві був запроваджений поступово, почавши від 1386 р., і був якщо не прийнятним, то принаймні знайомим усій шляхті Речі Посполитої. Натомість єдиною релігією, що її будь-коли знало нешляхетне козацтво, було православ'я. Хоча Берестейська унія 1596 р. обговорювалась поміж українською шляхтою, для більшості козаків вона була просто приголомшливою[200]. Попри те, що після 1630-х рр. православ'я було знову визнане в Речі Посполитій, козаки загалом бажали усунути Уніатську Церкву (разом із католиками, протестантами та євреями) з України. Проте це не означало, що козаки співпрацювали з відновленою православною ієрархією в Києві, успіхи якої були стримані Хмельницьким.
Це свідчить про глибшу проблему: брак об'єднаної еліти в ранньомодерній Україні. Православ'я захищали прості вояки; повстанці проти польської влади сприймали польські звичаї як природні. Існувала українська шляхта, була й козацька старшина; інколи ці дві групи перетинались. Однак різниця в соціальному походженні вела до болючих політичних поділів. Найбагатші польські та полонізовані шляхтичі домінували в місцевій політиці й прагнули позбавити дрібних шляхтичів, таких як Богдан Хмельницький (бл. 1595–1657), їхніх традиційних прав. Хмельницький був реєстровим козаком, що втік на Запорозьку Січ після того, як польський чиновник забрав його власність, вкрав його кохану та замордував його сина. Він був обраний козацьким гетьманом, почав масове козацьке повстання у 1648 р. і став найважливішою постаттю в історії України XVII ст., хоча його власний взятий окремо випадок показує, як поява польських інституцій розбурхала та розділила місцеву шляхту. Тим часом подібні тенденції в економіці, які дали окремим українським шляхтичам змогу насолоджуватись обширною владою в межах Речі Посполитої, також зміцнили козаків як військову силу. Тоді як магнати підкорювали українські степи для торгівлі зерном, селяни рухались ще далі на південь, до територій, на які в пошуку рабів нападали кримські татари, і часто долучались до лав козаків. Для селянства козацьке життя було доступною альтернативою магнатському кріпацтву та татарській неволі. Інкорпорація Польщею, релігійна унія, незадоволення реєстрових козаків та закріпачення селян — усе це разом взяте пояснює, як після 1648 р. Хмельницький спромігся на атаку, що поставила під загрозу існування Речі Посполитої.
Після того як у 1654 р. Хмельницький об'єднався в Переяславі з Московією, його козаки допомогли тій почати війну з Річчю Посполитою. Це призвело до серії катастроф, внаслідок яких загинула третина десятимільйонного населення Речі Посполитої і почався її занепад як європейської потуги. Поворотним моментом, яким польсько-українська історія не змогла скористатись, була Гадяцька угода 1658–1659 рр. Підготовлена гетьманом Іваном Виговським (помер у 1664 р.), вона перетворила б козацьку старшину на третю націю Речі Посполитої «Трьох Народів» (Польщі, Литви та Русі). Україна зайняла б місце, відповідне литовському: вона мала б власну адміністрацію, армію та судочинство. Статус Православної Церкви в Україні й у межах триєдиної Речі Посполитої був би рівним Католицькій. Автор цього плану, ерудований полеміст Юрій Немирич (1612–1659), щойно перейшов з унітаріанства на православ'я. Частина козаків отримала б шляхетство, а з ним і політичні права та привілеї керувати Україною. Проте Гадяцька угода була радше республіканським, а не демократичним рішенням, тоді як українське повстання — радше демократичним, а не республіканським. Гетьман Виговський, як і Хмельницький до нього, перебував між республіканським світом Речі Посполитої та демократичним світом козацького степу. Він був освіченою людиною і бачив вигоди компромісу, але не зміг переконати у своїй позиції більшість козаків. Важливим моментом незгоди була Уніатська Церква. Козаки бажали ліквідувати її, Католицька Церква наполягала, щоб це питання було поза віданням світської влади, а Виговський запропонував непопулярний компроміс. Гетьману не вистачило сили об'єднати навколо себе маси вільних козаків, які за його планом не отримали б шляхетства. Йому також забракло харизми вчасно переконати козаків змінити погляди. Коли Московія поновила свої атаки на Річ Посполиту й підтримала противників Виговського, його скинули з гетьманства і він покинув Україну. Автора компромісу Немирича вбили свої ж козаки. Більшість козаків були передовсім зацікавлені в захисті власних свобод, яких вони шукали в тому числі за допомогою того, що вважали тимчасовими альянсами з Москвою, Польщею та Кримським ханатом. Хоча сейм і прийняв Гадяцьку угоду, польська шляхта втратила зацікавленість у ній, коли стало ясно, що гетьмани насправді не контролюють козаків, а козаки насправді не контролюють України[201].
200
Універсали Богдана Хмельницького / Ред. Бутич Іван. — К.: Альтернативи, 1998. — с. 45, 46, 50, 53; Сергійчук Володимир. Козацтво і унія // Unia brzeska / Luzny Ryszard, Ziejka Franciszek, Kepinski Andrzej (
201
Грушевський Михайло. Історія України-Руси. — т. 10. — Нью-Йорк: Книгоспілка, 1958. — с. 346–359; Яковлєва Тетяна. Гетьманщина в другій половині 50-х років XVII століття. — К.: Основи, 1998. — с. 305–350; Kaminski Andrzej. The Cossack Experimen in Szlachta Democracy // Harvard Ukrainian Studies, 1, 2 (1977). — p. 178–187.