Хмельницький, лідер козацького повстання, увійшов в історію як український герой. Та водночас він був також польським шляхтичем, що вивчив латину від єзуїтів. Ярема Вишневецький, найзатятіший ворог Хмельницького, увійшов в історію як польський магнат. Він і справді був католиком, який володів 230 тис. душ. Проте князь Ярема також був спадкоємцем православного роду й нащадком одного з найвидатніших козаків усіх часів. Вишневецького треба розглядати як частину української проблеми в межах Польщі. Зрештою, саме він підважив польську традицію рівності між шляхтичами, вимагаючи в парламенті князівського крісла[205]. Його відмова віддати Москві бодай клапоть землі, яку він вважав своєю, була для Варшави постійною дипломатичною проблемою[206]. Хоча 1569–1659 рр. заклали основу для подальшої появи модерних націй, у цей час відбувалась боротьба за Україну між українцями в межах нових правових, політичних, релігійних, культурних та економічних рамок Речі Посполитої. Сьогодні Wisniowieckiego /Вишневецького та Хмельницького/ Chmielnickiego вважають лідерами різних націй, оскільки Україна знесилила Річ Посполиту, а та — Україну. Це був політичний провал: як сказав би про це український поет Тарас Шевченко, «козаки шляхту тяжко покарали за те, що не вміла в добрі панувать». В занепаді ранньомодерного політичного ладу Речі Посполитої знаходяться витоки модерних Польщі, України і навіть Росії.
Упродовж восьми років після Гадяцької угоди Україна була розділена по Дніпру між Річчю Посполитою та Московією згідно з Андрусівським перемир'ям. Сьогодні з українського погляду 1648–1667 рр. розглядаються як час великого українського повстання проти польських поневолювачів; з російського — як момент, коли блукаючий український потічок знайшов свій шлях до великої російської річки[207]. Ми розглянемо цю ситуацію під кутом зору контактів між Московією та західною політикою і релігією. Козацьке повстання виникло з реалій Речі Посполитої: відкидаючи нерівність, створену в Україні польськими інституціями, повстанці визнавали існування прав, які захищала Річ Посполита. За польських часів, тобто протягом трьох поколінь між 1569 і 1648 рр., давнє розуміння демократичних козацьких свобод поєдналося з республіканським розумінням шляхетських прав у межах держави. Третій пункт Переяславської угоди з Московією 1654 р. навіть вказував, що козаки збережуть права, які вони мали «за польського короля». Хоча піддані московського царя здавалися схожими на козаків, оскільки теж були православними, вони представляли зовсім інший політичний устрій. Зрештою, козаки боролись за толерування православ'я й висували легітимні вимоги в межах системи, що гарантувала рівні права всім християнським Церквам. Однак кінець кінцем вони об'єднались із силою, де Церква була цілковито підпорядкована державі. Московська традиційна практика ув'язнення (а часом і страти) православних ієрархів була непорівняно брутальніша за будь-які практики в Речі Посполитій.
Отже, включення частини України принесло в Московію нові ідеї. Разом із Києвом вона отримала православних священиків, сформованих полемікою навколо Реформації, Контрреформації та Берестейської унії. Київська академія Петра Могили стала найбільшим навчальним закладом у царських володіннях. Разом із Чернігівським і Харківським колегіумами вона надавала десяткам тисяч східнослов'янських студентів класичну освіту за бароковими зразками, головним чином латиною та польською мовою. Зразком для студентських творів тут був Ян Кохановський, видатний поет польського Відродження, а польська система віршописання домінувала на східнослов'янських землях, приєднаних Московією, до кінця XVIII ст. Ці заклади, засновані для захисту православ'я від католицизму, підтримували тісні зв'язки з протестантською Європою. Протягом наступних півтораста років ці українські школи забезпечили Москву і Санкт-Петербург лікарями, журналістами та чиновниками. У другій половині XVII ст., не раніше, в Москві перекладали велику кількість книг з грецької, латини та польської, а перекладачами були священики з Речі Посполитої[208]. Мовне питання постало в Росії тоді, коли московський діалект зіткнувся зі східнослов'янськими, західнослов'янськими та європейськими суперниками[209]. У такий спосіб приєднання Києва та Лівобережної України привело Московію до контактів з Європою.
205
Насправді історія сталась не з Яремою, а з його родичем, Єжи Вишневецьким (1617–1641), який у 1640 р. був єдиний раз послом на сеймі і спричинив там велику сенсацію та викликав обурення тим, що наказав принести собі до нижньої палати сейму, Посольської ізби, крісло, схоже на сенаторське. Див.: Czamanska Ilona. Wisniowieccy: monografia rodu. — Poznan: Wydawnictwo Poznanskie, 2007. — s. 244. —
206
Halecki Oskar. Przylaczenie Podlasia, Wolynia, i Kijowszczyzny do Korony w Roku 1569. — Krakow: Gebethner and Wolff, 1915. — s. 244. Його біографію див. у: Widacki Jan. Kniaz Jarema. — Krakow: Wydawnictwo Literackie, 1997. — s. 11–20. Про крісло див.: Яковенко. Українська шляхта. — с. 75; про власність див.: Sysyn. Between Poland and he Ukraine. — p. 76.
208
Про колегії див.: Травкіна О. І. Чернігівський Колегіум 1700–1786. — Чернігів: ДКП ПВВ, 2000. — с. 8–41. Нічик Валерія. Києво-Могилянська академія і німецька культура. — К.: Український центр духовної культури, 2001. — с. 53–94. Про Кохановського див.: Lewin Paulina. Jan Kochanowski: The Model Poet in Eastern Slavic Lecture of Poetics in the Seventeenth and Eighteenth Centuries // The Polish Renaissance in Its European Context / Fiszman Samuel (
209
Bushkovitch. he Formation of National Consciousness in Early Modern Russia // Concepts of Nationhood / Banac, Sysyn. — p. 355–377; Picchio Riccardo. Guidelines for a Comparative Study of he Language Question among he Slavs // Aspects of he Slavic Language Question / Picchio Riccardo, Goldbla Harvey (