З усіх більш як 210 країн світу в цій книзі йдеться лише про сім добре відомих мені особисто. Причому мені не раз доводилося бувати в усіх семи. В шести з них я подовгу жив, а в одну потрапив ще 70 років тому. Мовами цих шести країн я говорю й досі або говорив колись. Я люблю усі ці країни, з радістю відвідую їх (упродовж останніх двох років я зміг побувати в усіх семи), свого часу всерйоз задумувався про те, щоб перебратися жити до однієї з них на постійній основі. В результаті я маю змогу писати про ці країни доброзичливо та компетентно на підставі власного досвіду, а також досвіду давніх друзів, які там живуть. Цей досвід охоплює достатньо великий період часу, протягом якого ми мали змогу стати свідками великих змін. Серед зазначених семи країн мій досвід безпосереднього знайомства з Японією дещо обмежений, оскільки я не володію місцевою мовою і приїжджав сюди ненадовго впродовж лише останніх двадцяти років. Утім, брак особистого досвіду проживання в цій країні компенсувала неабияка обізнаність моїх японських родичів по лінії дружини, а також друзів та студентів з Японії.
Звісно, що ті сім країн, які я обрав на підставі свого особистого досвіду, не є довільною вибіркою із країн світу. П'ять із них є багатими індустріальними країнами, одна — помірно заможною, і лише одна становить собою бідну країну, що розвивається. Жодна з них не є африканською: це Австралія, дві європейські країни, дві азійські, одна північноамериканська і одна південноамериканська. Я залишаю іншим авторам право перевіряти ту міру, якою мої висновки, отримані з цієї не довільної вибірки, можна буде застосовувати по відношенню до інших країн. Я пішов на таке обмеження і обрав для дослідження саме цю сімку тому, що мав тут велику перевагу — я добре знав ці країни завдяки інтенсивному власному досвіду, дружбі з місцевими жителями та знанню (в шести випадках) місцевих мов.
У цій книзі йдеться майже виключно про сучасні загальнонаціональні кризи, які трапилися за мого життя, і це дало мені змогу описувати їх з точки зору свого особистого досвіду. Винятком, коли досліджувані мною зміни трапилися ще до мого народження, є, знову ж таки, Японія, якій я присвячую два розділи. В одному з тих розділів ідеться про нинішню Японію, а в іншому — про Японію доби Мейдзі (1868-1912). Цей другий розділ я включив у книгу тому, що Японія доби Мейдзі становить вражаючий приклад свідомої вибіркової зміни, адже вона вважається епохою нещодавнього минулого, а також тому, що спогади про тогочасні проблеми, які довелося вирішувати цій країні, не втрачають актуальності в сучасній Японії.
Звісно, загальнонаціональні кризи траплялися і в минулому, вже тоді не раз поставали схожі запитання. І хоча я не можу розглядати випадки з минулого із точки зору власного досвіду, ці давні кризи залишили по собі великий масив літератури. Йдеться про такі добре знані приклади з історії, як занепад і крах Західної Римської імперії в четвертому й п'ятому століттях нашої ери; злет і падіння африканської держави зулусів у XIX столітті; французька революція 1789 року та подальша реорганізація Франції; катастрофічна поразка Пруссії в битві під Єною в 1806 році та її завоювання Наполеоном, а також соціальні, адміністративні та військові реформи, що в подальшому були проведені в цій країні. Через кілька років роботи над цим дослідженням я виявив, що книга, назва якої стосується схожої теми («Криза, вибір і зміна»), вже була опублікована американським видавництвом Little, Brown and Company іще в 1973 році![2] Ця книга відрізняється від моєї тим, що містить кілька практичних прикладів із минулого, а також іншими базовими аспектами. (То була колективна праця, в якій використовувався метод під назвою «системний функціоналізм».)
Професійні історики в своїх дослідженнях роблять наголос на архівних даних, тобто на аналізі збережених письмових документів-першоджерел. Кожна нова праця з історії обґрунтовується завдяки застосуванню раніше не використовуваних або мало використовуваних архівних даних чи шляхом нового тлумачення архівних джерел, вже використовуваних іншими істориками. На відміну від численних праць, наведених у моїй бібліографії, ця книга не ґрунтується на архівних дослідженнях. Її новизна полягає в застосуванні нового методу, в основу якого покладено досвід особистісних криз, чіткий порівняльний підхід, а також точка зору, що ґрунтується на моєму особистому життєвому досвіді та досвіді моїх друзів.
Перед вами не журнальна стаття про поточні події, написана для того, щоб її читали протягом кількох тижнів після публікації, після чого вона застаріє і про неї забудуть назавжди. Це — книга, розрахована на перевидання впродовж багатьох десятиліть. Цей очевидний факт я констатую для того, щоб у вас не виникло запитання: а чому це у книжці нічого не сказано про конкретну нинішню політику президента США Дональда Трампа, про його стиль керівництва та про поточні переговори щодо виходу Великої Британії з Європейського Союзу? Все, що я напишу зараз про ці швидкоплинні події, безнадійно застаріє на момент опублікування цього видання, а через кілька десятиліть взагалі стане абсолютно не потрібним. Читачі, яких цікавить президент Трамп, його політика і Брекзіт, можуть знайти великий обсяг відповідної інформації в інших джерелах. Зате розділи 9 і 10 моєї книги докладно розповідають про головні проблеми, що стоять перед Сполученими Штатами ось уже два десятиліття: за нинішньої адміністрації вони привернули до себе іще більшу увагу і, поза сумнівом, залишатимуться актуальними щонайменше впродовж наступного десятиліття.
А тепер перейдімо до шляхової мапи самої книги. В першому розділі я зупинюся на особистісних кризах, а решту книги присвячу кризам загальнонаціональним. Переживши наші власні кризи та спостерігаючи за кризовими ситуаціями, в які потрапляли наші рідні та близькі, всі ми мали змогу переконатися, що їхні результати суттєво відрізняються один від одного. В найкращому випадку людям вдається розробити нові, ліпші методи подолання кризи, і вони виходять із неї дужчими й міцнішими. Буває ж, навпаки, що приголомшені кризою люди вдаються до старих методів її подолання або вигадують нові, які виявляються ще гіршими за старі. Деякі люди у кризовому стані навіть вкорочують собі віку. Терапевти визначили цілу низку чинників (дюжину з них я висвітлю в розділі 1), які збільшують імовірність того, що особистісну кризу вдасться успішно подолати. Паралельно з цими чинниками я проаналізую ті, які впливають на результати загальнонаціональних криз.
Усім, хто почне з досадою стогнати: «Дюжина чинників — це забагато, чом би не обмежитись лише кількома?», я відповім так: було б абсурдом вважати, що людське життя або історію цілої країни можна звести до жменьки заяложених гасел. Якщо ви матимете нещастя натрапити на книгу, автор якої стверджуватиме, що йому вдалося цього досягти, можете сміливо, навіть не читаючи, кинути її в кошик для сміття. З іншого боку, якщо ви матимете нещастя натрапити на книгу, де йтиметься про аналіз аж 76 чинників, що впливають на подолання кризи, то можете також викинути її на смітник, бо саме автор, а не читач, має аналізувати й визначати пріоритети в безкінечно складному житті, формуючи свою робочу концепцію. Я з'ясував, що прийнятний компроміс між двома крайнощами забезпечує використання дванадцяти чинників — достатньо, аби пояснити переважну частину реальності, але не настільки детально, щоб нагадувати докладний перелік нагальних проблем, який годиться лише для їх озвучення, але не для розуміння довколишнього світу.
За цим вступним розділом ідуть три пари розділів, кожна з яких стосується різних типів загальнонаціональної кризи. Перша пара присвячена кризам у Фінляндії та Японії, де вони вибухнули внаслідок ударів, завданих іншою країною, і стали несподіваним потрясінням. Друга пара також стосується криз, що вибухнули раптово, але в результаті внутрішнього струсу (в Чилі та Індонезії). Остання пара описує кризи, які були не вибуховими, а розгорталися поступово (в Німеччині та Австралії), найперше у зв'язку з негараздами, завданими Другою світовою війною.
Фінська криза (розділ 2) вибухнула в результаті масштабної агресії Радянського Союзу проти Фінляндії 30 листопада 1939 року. Надалі у Зимовій війні ця країна, фактично залишившись без союзників, зазнала серйозних втрат, проте змогла зберегти свою незалежність у протистоянні з СРСР, чиє населення переважало населення Фінляндії у співвідношенні 40 до 1. Двадцять років потому я провів у Фінляндії ціле літо, спілкуючись із ветеранами тієї війни, а також із вдовами та сиротами. Спадщина Зимової війни стала виразною вибірковою зміною, яка перетворила Фінляндію на безпрецедентну мозаїку, на суміш суперечливих елементів: маленької заможної ліберальної демократії, зовнішня політика якої полягала в тому, щоб у будь-який спосіб заслужити довіру відсталого й злиденного гіганта — радянської диктатури. Така політика вважалася ганебною і засуджувалася як «фінляндизація» численними представниками інших країн, які не могли зрозуміти історичні причини цього вибору. Один із найбільш емоційних моментів мого літнього перебування в Фінляндії пов'язаний з епізодом, коли я необдумано висловив схожі погляди ветерану Зимової війни, а він у відповідь стримано й чемно пояснив мені той гіркий урок, який засвоїли фіни, коли інші країни відмовили їм у допомозі.
2
Gabriel Almond, Scott Flanagan, and Robert Mundt, eds. Crisis, Choice, and Change: Historical Studies of Political Development. (Little, Brown, Boston, 1973).