Я зрозумів, що дуже швидко шок у нього зміниться на лють, і тому щосили гукнув до Аннабет і Гровера:
— Тікайте!
Відштовхнувши двох хлопців, ми помчали вулицею, гадки не маючи, куди вона веде. Завернули за ріг.
— Туди! — вказала Аннабет.
У всьому кварталі, схоже, була відчинена одна-єдина крамниця, вітрини якої яскраво світилися неоновим світлом. Вивіска над дверима для мене виглядала приблизно так: «CRSTUY’S WATRE BDE ALPAC E».
— «Палац водяних ліжок Крусті», — переклав Гровер.
Судячи з назви, я зайшов би до такого закладу лише за крайніх умов, але зараз це було саме те, що треба.
Ми заскочили у двері крамниці й, пригнувшись, сховалися за якимось водяним ліжком. За мить за вітриною промчала банда.
— Гадаю, вони нас не помітили, — захекано мовив Гровер.
— Кого це не помітили? — пролунав позаду грубий бас.
Ми дружньо скочили на ноги.
За нами стояв хлопець, схожий на динозавра на відпочинку. Заввишки був футів із сім, цілком голомозий. У нього була сіра зморшкувата шкіра, набряклі повіки й посміхався він холодною посмішкою рептилії. Хлопець повільно рухався, але мені здалося, що за потреби він може пересуватися набагато швидше.
Костюм його цілком відповідав вбранню з казино «Лотос». Він ніби був взятий напрокат із сімдесятих років. Строката шовкова сорочка, розстебнута до половини волохатих грудей. Лацкани оксамитового піджака завширшки з посадочну смугу. Годі було порахувати, скільки саме срібних ланцюжків накрутив цей хлопець собі на шию.
— Я — Крусті, — мовив він, вишкіривши у посмішці жовтуваті зуби з карієсом.
Я ледве стримався, щоб не відповісти: «Ніхто й не сумнівався».
— Вибачте, що ми без запрошення, — сказав я. — Приглядаємось, бачте, до асортименту.
— Хочеш сказати: ховаєтесь від цих поганих хлопців, — пробурчав Крусті. — Вони тиняються тут щоночі. Завдяки їм у мене людяно. Отже, ви хотіли б оглянути водяні ліжка?
Я хотів було сказати: «Ні, дякуємо», але він поклав мені на плече свою лапу і повів до торгівельного залу.
Тут були водяні ліжка на будь-який смак: із різних порід дерев, із різноманітним візерунком на простирадлах, королівських, імператорських та космічних розмірів.
— Ось найпопулярніша модель.
Крусті з погордою розкинув руки над ліжком із чорними шовковими простирадлами та нічниками, вбудованими в бильця. Матрац здригався, наче желе.
— Масаж усього тіла, — зазначив Крусті. — Давайте, спробуйте. Можете навіть подрімати. Я не проти. Сьогодні взагалі нема продажу.
— Вибачте, — почав було я, — не думаю…
— Масаж усього тіла! — вигукнув Гровер і стрибнув на ліжко. — Ну, давайте! Круто!
— Гммм, — пробурмотів Крусті, чухаючи своє зморшкувате підборіддя. — Майже, майже.
— Що майже? — спитав я.
— Зроби мені послугу, люба, спробуй. Може, сподобається. — Він подивився на Аннабет.
— Але ми просто… — мовила Аннабет.
Легенько поплескавши її по плечу, ніби підбадьорюючи, Крусті підвів Аннабет до моделі «Сафарі де Люкс»: леви, вирізані з тикового дерева, обрамляли пухову ковдру з візерунком леопардової шкури. Коли Аннабет не схотіла лягати, Крусті просто штовхнув її.
— Гей! — обурилась вона.
— Ерго![8] — Крусті клацнув пальцями.
З обох боків ліжка злетіли мотузки, прив’язавши Аннабет до матрацу.
Гровер спробував скочити, але мотузки, вилетівши з-під чорних шовкових простирадл, зв’язали і його також.
— П-п-о-га-но! — пронизливо заверещав він, його голос тремтів від невидимих рук, які масажували тіло. — Зо-ов-сім по-га-но!
Велетень глянув на Аннабет, потім з усмішкою повернувся до мене.
— Майже згодилась, чорт забирай.
Я спробував утекти, але Крусті, стрімко викинувши руку, схопив мене ззаду за шию.
— Куди намилився, хлопчику? Не турбуйся. Ми тебе зараз доправимо куди треба.
— Відпустіть моїх друзів!
— О, звичайно, відпущу. Але спочатку я повинен підібрати для них ліжка.
— Що ви маєте на увазі?
— Усі ліжка завдовжки у шість футів, бачиш? Твої друзі надто короткі. Треба їх розтягти.
Аннабет і Гровер намагалися звільнитися від мотузок.
— Люблю цілковиту гармонію, — пробурмотів Крусті. — Ерго!
Нові мотузки з’явилися в головах та в підніжжі ліжок, обхопивши Аннабет і Гровера за гомілки та під пахвами. Вони напружились, розтягуючи тіла моїх друзів.
— Не хвилюйся, — сказав мені Крусті. — Так я витягую. Можливо, у них у хребті зайвих три дюйми. Вони навіть можуть залишитися живими. А тепер чому б нам не підшукати ліжко для тебе?
— Персі! — загорлав Гровер.