Але якщо п’єса донесе до свідомості публіки, що є на світі такий собі народ — фонетисти і що вони одні з найпотрібніших громадян сьогоднішньої Англії, то можна вважати, мети досягнуто.
Хочу похвалитися неабиякою популярністю «Пігмаліона» як на сцені, так і на екрані. П’єсу дивляться не лише в Англії, але й у всій Європі та Північній Америці. Твір настільки дидактичний, а сюжет його настільки неупереджений, що я радо тикаю «Пігмаліона» під ніс усім розумникам, які, мов папуги, правлять, що мистецтво в жодному разі не може бути дидактичним. П’єса підтверджує мою переконаність у тому, що справжнє високе мистецтво бути іншим просто не має права.
І нарешті, щоб підбадьорити тих, кому вимова заважає зробити кар’єру, додам, що зміни, які сталися з простою квіткаркою завдяки Гіґінсові, не є чимось унікальним або нездійсненним. У наш час дочка консьєржа, що виконує роль іспанської королеви в «Рюї Блазі»[10] на сцені Комеді Франсез і таким чином реалізує свої давні амбіції, є лиш однією з багатьох тисяч чоловіків та жінок, які, відкинувши рідний діалект, навчилися нової мови. Продавщиці у Вест-Енді[11] та домашні покоївки — по суті білінгви. Але ж до справи слід підходити по-науковому, інакше остання стадія навчання буде ще безнадійнішою, ніж перша. Щира говірка лондонських підворіть набагато природніша за спроби неуків наслідувати світське оточення. І хай не думають запопадливі квіткарки, які натраплять на цю п’єсу, що самотужки їм вдасться видати себе за шляхетних панянок. Невміле копіювання лише додасть їм кумедності. Спершу вони мусять заново вивчити алфавіт: без досвідченого фонетиста їм не обійтися.
ДІЯ ПЕРША
Лондон. Ковент Ґарден[12] літнього вечора. Злива. Звідусіль лунають відчайдушні сигнали таксі. Перехожі поспішають сховатися від дощу під портиком церкви Святого Павла, що на Ринковій площі. Серед них ПАНІ зі своєю ДОЧКОЮ, обидві у вечірніх сукнях. Усі похмуро вдивляються у стіну з дощу, за винятком одного ПАНА. Він стоїть спиною до решти людей, цілковито захоплений нотатками, що їх поспіхом робить у своєму записнику. Годинник видзвонює чверть на дванадцяту.
ДОЧКА (стоїть поміж центральними колонами портика, ближче до лівої). Я змерзла до кісток. І куди він заподівся, той Фреді? Уже двадцять хвилин, як пішов.
МАТИ (стоїть праворуч від дочки). Двадцять — не двадцять, а таксі вже можна було взяти.
ЧОЛОВІК ІЗ НАТОВПУ (праворуч від матері). До півдвенацяти й думать забудьте! Поки з тіатрів усі не пороз’їжжаюця, ніхто вам ніякої таксі не дістане.
МАТИ. Як це не дістане?! Ми не можемо стояти тут до опів на дванадцяту! Яке неподобство!
ЧОЛОВІК ІЗ НАТОВПУ. Ну, шо ж тут, пані, зробиш…
ДОЧКА. Коли б наш Фреді мав голову на плечах, то уже б давно взяв таксі під театром.
МАТИ. Не його провина, що вільних таксі немає.
ДОЧКА. Інші собі знаходять. Чому ж він не може?
ФРЕДІ, двадцятирічний юнак у вечірньому костюмі, дуже змоклому нижче колін, вбігає з-під дощу з боку Саусемптон-стріт і стає поміж ними, згортаючи мокру парасольку.
ДОЧКА. Що, так і не знайшов?
ФРЕДІ. Нема ніде й за жодні гроші.
МАТИ. Ох, Фреді, цього не може бути… Треба було пошукати краще.
ДОЧКА. Як це мені все набридло! Що ж нам, по-твоєму, самим іти й шукати?
ФРЕДІ. Кажу ж вам, усі зайняті. Дощ полив так зненацька — усі кинулися ловити таксі. Я обійшов усе аж до Черинґ Крос і майже до Ладґейт-серкес — ніде немає!
МАТИ. А на Трафальґарській площі?
ФРЕДІ. Теж немає.
ДОЧКА. А ти шукав?
ФРЕДІ. Я дійшов аж до станції Черинґ Крос. Ви що, хотіли, щоб я вирушив у Гемерсміт?
ДОЧКА. Шукав називається!
МАТИ. Справді, Фреді, ти такий безпорадний! Піди ще раз; і без таксі не вертайся.
ФРЕДІ. Але ж я весь змокну!
ДОЧКА. А ми що ж? Чи нам стояти увесь вечір тут, на протязі, майже роздягненим? Що за свинство! Тобі на всіх наплювати, крім себе…
ФРЕДІ. Та годі; іду вже, йду. (Розкриває парасольку й біжить у напрямку Стренда, але раптом зіштовхується з КВІТКАРКОЮ, яка теж поспішає сховатися від дощу, й вибиває у неї з рук кошика з квітами. Цей інцидент відбувається на тлі сліпучого спалаху блискавки та оглушливих розкотів грому).
КВІТКАРКА. Ну, ти, Хреді, диви, куди сунеш!
10
Рюї Блаз — тут приховано алюзію на знамениту французьку актрису Сару Бернар (1844–1923).
12
Ковент Ґарден — площа в Лондоні, навколо якої розташовані криті торговельні ряди овочевого та квіткового ринків, відомий театр Ковент Ґарден (з 1858 року — Королівська опера), а також церква Св. Павла (не плутати з собором Св. Павла).