Перебравши на себе власність, молодик поспішив розшукати свого шкільного друга й запропонував йому всю допомогу, яку тепер спроможний був надати.
Після смерті батька й розподілу його невеликого спадку між дітьми пропозиція та приспіла для молодого пенсільванця вельми вчасно. Мармедюк був певен своєї сили і бачив не тільки чесноти, а й вади свого приятеля. Еффінгем з природи був безтурботний, довірливий, часом гарячий і нерозважний, Мармедюк же мав урівноважену вдачу й відзначався проникливістю та енергійністю. Отож запропонована підтримка, чи радше компаньйонство, було вигідним для них обох. Мармедюк радо пристав на пропозицію, і друзі швидко погодили між собою умови спілки. В столиці Пенсільванії був заснований торговий дім, забезпечений майном Еффінгема; у ролі його єдиного офіційного власника і майже безконтрольного фактичного розпорядника виступав Темпл, хоча прибутки розподілялися порівну. Спілка їхня була потаємною з двох причин. Одну з них Еффінгем глибоко затаїв у душі, бо полягала вона, власне, в гордості: нащадкові вояцького роду участь у комерційних справах, хай навіть і непряма, здавалася чимось принизливим. Другу ж причину, яка крилася в упередженому ставленні його батька до квакерів, він щиро довірив Мармедюкові.
Ми вже згадували, що майор Еффінгем гідно служив у війську. І ось одного разу, коли він діяв на західному пограниччі Пенсільванії проти об'єднаних сил французів та індіанців, не тільки честь, але й життя його самого та його солдатів були піддані небезпеці через надто мирні настрої колоністів. З погляду воїна це було непрощенним злочином. Він же боронив їх, він знав, що підступний і злостивий ворог не оцінить миролюбних засад їхньої віри; ще дужче йому пекло розуміння того, що, відмовивши йому в добровільній допомозі, вони тільки наражають загін на поразку й зовсім не сприяють мирові. Після запеклого бою йому вдалося із жменькою солдатів вирватися від лютого ворога, — але простити людей, які в тяжку хвилину покинули його напризволяще, він уже не зміг довіку. Марно пробували переконати його, що ці. люди зовсім не просили обороняти їхні кордони, — він затявся на своєму: це робилося задля їхнього добра, і «їхнім священним обов'язком» — саме так висловлювався майор — «було допомогти йому».
Старий солдат ніколи не був прихильником миролюбних учнів Фокса[5]. Бувши надзвичайно стриманими у своїх звичках і мавши високу мораль, вони відзначалися неабияким здоров'ям; і ветеран, споглядаючи атлетичних колоністів, від усієї душі зневажав їхнє недоумство. До того ж, він був певен, що там, де надто вже піклуються зовнішніми ознаками релігії, мусить страждати її суть. Ми зовсім не збираємося пояснювати, в чому полягає чи повинна полягати суть християнства, а лише викладаємо думку майора Еффінгема.
Отож немає нічого дивного в тому, що син, знавши ставлення батька до цих людей, не наважився повідомити його про свої стосунки з квакером, від чесності якого тепер залежав його достаток.
Як то вже було сказано, Мармедюк походив від сучасника й друга Пенна. Батько його одружився з дівчиною, котра не сповідувала його віри, тому син не дістав традиційного в середовищі квакерів релігійного виховання. Однак, оскільки юний Мармедюк виріс в колонії та ще в суспільстві, де ця лагідна релігія накладала відбиток навіть на стосунки між друзями, вплив її відчувався в його манерах і мові. Щоправда, одружившись на дівчині, яка не тільки не належала до його релігії, але й ніколи не зазнавала її впливу, він помалу втратив деякі свої звички; а все ж до самої своєї смерті, коли його щось дуже хвилювало чи цікавило, вживав мову своєї юності. Проте не будемо випереджати події.
Коли Мармедюк став партнером молодшого Еффінгема, з виду він здавався звичайнісіньким квакером, і син не наважився на розмову з батьком. Отже спілка залишилась таємницею для всіх, окрім її учасників.
Протягом кількох років Мармедюк вів усі справи надзвичайно розважно, і тому прибутки торгового дому були чималі. Він одружився з дівчиною, про яку ми вже згадували, — матір'ю Елізабет, — і приязнь між ним і Едвардом ще більш зросла. Вони вже збиралися розкрити, свою спілку, оскільки з бігом часу вигідність її ставала все очевиднішою для Едварда, але на заваді цьому стали тривожні події напередодні революційної війни.
5
Фокс Джордж (1624–1691) — англійський богослов, засновник «Товариства друзів» — квакерської секти (1650).