— Випий це.
Пійло на смак було непомірно огидне. Роздертий рот, опухлий язик і пересохле горло запекли несамовито, але Шпичка змусила себе проковтнути зілля і по якійсь хвилі принаймні змогла розмовляти словами.
— Я гадала… міністрам не можна… ти ж дав кляту… — прохрипіла вона, тимчасом як Ярві вкладав її ноги на ліжко й перевіряв пов’язку на стегні.
— Я дав надто багато клятв. Доводиться ламати одні, щоб дотримати інші.
— А хто вирішує, яку клятву ти будеш дотримувати, а яку — ні?
— Я дотримаю ту, яку дав першою, — він стиснув пальці справної руки в кулак. — Помститися вбивцям мого батька.
Шпичку огорнула сонливість.
— Я гадала… ти помстився… уже давно.
— Декому помстився. Але не всім, — Ярві накрив її ковдрою. — А тепер поспи, Шпичко.
Її повіки стулилися самі.
— Не вставай!
— Ваша осяйна…
— Заради Бога, називай мене Віаліною.
Імператриця мала кілька подряпин на щоці, але більше нічого не вказувало на те, що кілька днів тому її мало не торкнулася Смерть.
— Я повинна…
Шпичка спробувала сісти й скривилася від болю. Віаліна поклала руку їй на плече і м’яким, але рішучим натиском повернула її в ліжко.
— Не вставай. Вважай це імперським указом.
Шпичка чи не вперше вирішила здатися.
— Тебе сильно поранено?
Вона збиралася сказати «ні», але збагнула, що навряд чи переконала б імператрицю такою брехнею. Тож вона стенула плечима — хоча навіть цей рух завдав їй болю — і відповіла:
— Отець Ярві каже, що оклигаю.
Тримаючи і далі руку на Шпиччиному плечі, імператриця дивилася з таким виразом, наче то вона страждала від нестерпного болю.
— Ти матимеш шрами.
— Звична річ для воїна.
— Ти врятувала мені життя.
— Вони вбили б мене першою.
— У такому разі ти врятувала життя собі й мені.
— Бранд також долучився, як мені розповіли.
— Брандові я вже подякувала. А тобі ще ні, — Віаліна глибоко вдихнула. — Я розірвала союз із Верховним королем і надіслала птахів до праматері Вексен. Я повідомила їй, що незважаючи на те, яким богам ми молимося, вороги Ґеттландії — це мої вороги, її друзі — це мої друзі.
Шпичка вражено кліпнула.
— Це щедра подяка.
— Тепер я можу собі це дозволити. Дядько правив імперією всередині імперії, але без нього вона розпалася, наче арка без замкóвого каменя[4]. Я дослухалася до твоєї поради. Бити швидко і без жалю. Мою раду і мою варту очищено від зрадників, — у її очах з’явилася жорсткість, і Шпичка зраділа, що не належить до Віаліниних ворогів. — Кілька втекли з міста, але ми їх спіймаємо.
— Ви будете великою імператрицею, — хрипко сказала Шпичка.
— Дядько навчив мене принаймні однієї речі: велич імператриці залежить від тих, хто її оточує.
— У вас є Сумаель, і ви…
Віаліна стиснула їй плече й поглянула на Шпичку своїм щирим проникливим поглядом.
— Ти не хотіла б лишитися?
— Лишитися?
— Моєю охоронницею, наприклад. У вас, на Півночі, королеви мають охоронців, чи не так? Як ви їх називаєте?
— Обрані Щити, — прошепотіла Шпичка.
— Так, твій батько був ним. Ти довела, що якнайкраще надаєшся до цієї роботи.
Обраний Щит. Імператриці Півдня. Вона стояла б опліч жінки, яка володарює над половиною світу. Шпичка намацала мішечок на шиї, торкнулася крізь тканину старих кісточок і уявила собі, як пишався б її батько. Яких пісень співали би про неї в задимлених корчмах, чи в тісних оселях, чи у великій Залі Богів у Торлбю?
Разом із цією думкою на Шпичку наринула така хвиля туги за домом, що вона мало не захлинулася.
— Я мушу повернутися. Я скучила за сірими скелями. Я скучила за сірим морем. Я скучила за холодом, — вона відчула, як на очі накочуються сльози, і закліпала, щоб їх стримати. — Я скучила за матір’ю. І я дала клятву.
— Не всі клятви варті того, щоб їх дотримувати.
— Клятву тримаєш не заради клятви, а заради себе, — то були батькові слова, які він стиха промовив давним-давно біля вогнища. — Шкода, що я не можу розірватися навпіл.
Віаліна прицмокнула крізь зуби.
— Половина охоронниці мені ні до чого. Але я здогадувалася, яка буде твоя відповідь. Таку, як ти, Шпичко Бату, не втримати навіть на золотому ланцюзі. Можливо, колись ти повернешся сюди з власної волі. А поки що в мене для тебе є подарунок. Мені спав на думку тільки один, яким я змогла б належно винагородити тебе за твою послугу.
Вона дістала якусь річ, і обличчя її освітилося блідим сяйвом, а в очах спалахнули іскри. Шпичці забило дух. Віаліна простягала їй ельфійський браслет, якого Скіфр добула з руїн Строкома, куди з часів Божого Розламу не ступала нога жодного чоловіка. Дарунок, який подолав на «Південному вітрі» довгу дорогу річками Дивною і Денною. Дарунок, надто коштовний навіть для імператриці.
4
Замкóвий камінь (також замок або ключ) — клинуватий елемент кладки у вершині арки, що вкладається останнім, замикаючи її.