У вас розвіюються останні сумніви.
– Таки ранок, – кажете ви впевнено і, підтримуючи однією рукою штани, які щойно зібралися одягти, другою правий квадрант живота, як казав приятель, поспішаєте до телефону, наче до рідної жінки після восьмидобового відрядження.
– Привіт! – чуєте ви. – Живий?
– Як бачиш, – кажете ви, хоч ні він, ні ви нічого бачити не можете, але зате чуєте відносно непогано.
– Я радий за тебе. Говори голосніше, щось тріщить. Як ти спав? Як почуваєш себе? Я вчора зустрів одного знайомого. Кандидат медичних наук. Двадцять сім років з половиною. І вже доцент. Не те що ми з тобою. Наш ровесник, а вже світило в медицині. Першим придумав апендикс не зашивати – склеювати. Щось на зразок велосипедних камер. Словом, вулканізація. Переворот у медицині. Обезболюючий метод. Я йому говорив за тебе. Черга велика, та, оскільки ти мій друг, – обіцяв позачергово. Отож, замовляй таксі...
– Дякую, – кажете з острахом ви.
– Ти не дякуй. Ти мені кажи – болить чи не болить?
– Ниє.
– Де?
– Розібратись не можу. Здається, по всьому тілу.
– Тільки цього не вистачало. Може, уже перитоніт. Блював?
– Ні, – хитаєте ви головою.
– Але хоч тягло?
– Не пам'ятаю – спав.
– Я тобі заздрю. А я ледве відходжу. Посиділи вчора з Айвазовським.
– 3 ким? З ким? – цікавитесь.
– З Айвазовським. Ну – доцентом. Це я його так назвав. Тонкі руки, точні рухи. Хірург – першого класу. Майбутній Пирогов і Греков. Онук Коломійченка. Руки ніжні. Від двадцятип'ятиграмової чарки тремтять. Уявляєш? Але це не головне. Коли робить операцію – збирається в один клубок, як їжак. Нерви напружені, але міцні. Негайно замовляй таксі. Ніякої швидкої. Можуть завезти не туди, куди треба. Їдь тільки до нього. Він чекатиме. Оперуватиме особисто. Чув? Особисто. Хочеш – під місцевим наркозом, хочеш – під загальним. На твій розсуд.
Ви щось силкуєтесь сказати, кілька разів вичавлюєте з себе щось на зразок «але», та він нічого не хоче слухати, а тільки каже:
– Ніяких заперечень. Приїжджаєш туди. Заявляєш: гострий апендикс...
– Апендицит, – поправляєте ви.
– Не має значення. Що кому подобається. Справа смаку. Кажи – гострий, і край. Пече, ріже, нудить. Для більшої переконливості кажи, що ще й штрикає під ложечкою і аж у вусі віддає. Питатимуть, де працюєш. Кажи – у торгівлі.
– Ти що?
– Не «що», а те, що чуєш: у торгівлі. В універмазі, у відділі шапок і дамських капелюхів. Якщо питатиме не хірург, а хірургиня, скажи: завскладом імпорту – кофточки, гарнітури й подвійні французькі пеньюари[11], переважно рожевого й голубого кольорів. Інших не буває.
– Пробач, – малоінтелігентно перебиваєте ви його. – Але яке я до цього маю відношення? І взагалі, до чого тут пеньюар, коли в мене апендицит?
– Ти не зчиняй дебатів, як кажуть в Одесі. Ти жити хочеш? Вижити хочеш? Так от: ти або завсектором шапок, або завскладом універсальної бази. Ті труби, які ти випускаєш, нікого в хірургії не цікавлять. У медицині вони, як ти знаєш, не застосовуються. Навіть для продування.
– А якщо? ..
– Ніяких «якщо». Думаєш, вони почнуть одразу натякати? .. Абсолютно. Лікарі мають такт. Вони переважно люди з вищою освітою. Доцент тим більше. Захистив же дисертацію. Сам. Без мами і без дяді. Клявся. Якщо ж хто й натякне, то хіба що перед самою випискою, після операції. Не раніше, як знімуть шви.
– Ти ж казав, що будуть клеїти...
– Це ж усередині, а на животі шиють.
– Гаразд, а що я скажу тоді?
– Даси телефон. Мій. Кумекаєш?
– Не зовсім.
– Дивак-чоловік! Даєш їм мій телефон. Вони мені дзвонять, питають тебе...
– А що ж скажеш ти?
– Я скажу, що ти помер. Передчасно, мовляв, виписали, занесли інфекцію, і все таке інше... Та ти не хвилюйся. Хай тобі ні голова, ні живіт не болять. Будь певний, одразу замовкнуть. Хоч не назавжди, але більше не телефонуватимуть.
Це вас трохи заспокоює. Бо все звучить справді переконливо й просто.
– Ну, гаразд, – погоджуєтесь ви. – А ти з тим доцентом точно говорив?
– Як оце з тобою. Тільки ще ближче, не по телефону. Я йому розповів про твій апендикс. Намалював клінічну картину. Він аж за голову взявся. Каже: «Вези негайно. Це те, що треба. Мені під тему... » Словом, їдь і не задумуйся. Він на тебе вже давно чекає. Проси загальний наркоз – не відмовлять. Тільки ж дивись не підведи. А то я виявлюсь брехуном. Ну, будь! На третій день після операції забіжу...
Він кидає трубку, і ви чуєте, як холодний піт спочатку покриває вам чоло, а тоді вже квадрант живота.