Зазначати, що «герой в цей час згадує про свою бабуню», не обов'язково. Однаково режисер викреслить це місце, щоб не довести свою фабрику до великих видатків.
Треба також пильнувати, щоб заздалегідь не переплутати написи. Сценарист повинен пам'ятати, що переплутувати написи – це справа монтажера.
Не треба брати на себе чужої роботи. Це вже монтажер подбає за те, щоб у той час, коли автомобіль налітає на скелю і розбивається вщент, на екрані замиготів елегійний напис:
Ефектний кінець
Ефектний кінець сценарію – це три чверті справи.
Найоригінальніші, досі ніким не використані засоби: пожежа, загибель пароплава, провал мосту, робітники, що готуються до класової свідомости, вибух аероплана і для екзотики – не менше як пів десятка папуасів.
Солопій Черевик[4], що наприкінці фільму викидає з голови забобони, починає читати «Радянське село», записується в члени кооперативу і купує п'ятисильного мотоцикла – який чудовий, дотепний, ще не використаний кінець гоголівського фільму!
Як продавати сценарій
Автор позичає в друзів сірого фетрового капелюха, чистить нігті й їде до редакторату.
Тон розмови повинен бути стриманий, увічливий, повний поваги до себе й редакторів:
– Здорово, каналії! Я гадаю, що вам потрібні талановиті, свіжі, оригінальні, на сто процентів ідеологічно витримані сценарії? Так чого ж ви мовчите? Що вам, заціпило? Такий сценарій я маю. Виривайте його мерщій у мене з руками й ногами, бо однесу до «Совкіно»[5]!
Така передмова буде запорукою того, що під сценарій буде негайно виданий аванс, що й треба було довести.
Коли гроші вже лежать у кишені, дальший шлях кінотвору вже не повинен цікавити автора.
Сценарій переходить до рук так званого кінорежисера.
Частина друга. КІНОФІЛЬМ У РОБОТІ
Отже, сценарій – у руках режисера. Режисер куйовдить волосся: сценарій треба втілити на екрані.
Втілити фільм на екрані – значить зняти його на плівку, подбавши за те, щоб автор сценарію потім не пізнав свого твору.
Для цього потрібні такі речі: плівка, знімальний кіноапарат, людина, що крутить цей апарат (по-українському – оператор), типаж, артисти, помічник режисера, ательє, освітлювальні апарати й асигновка.
Але передусім потрібен так званий робочий сценарій, за яким режисер і робить зйомки. Робочий сценарій робиться з авторського сценарію таким способом: береться авторський сценарій, залишається його назва, перероблюється трохи кінець, вставляється нова середина, змінюється початок, перед кожною сценою ставиться номер – і робочий сценарій готовий.
Лишається тільки подбати про акторів та типаж.
Що таке кіноактор – знає всякий. Це істота, що відрізняється від звичайних людей відсутністю: рослинности на обличчі, грошей у кишені, власної кімнати, освіти і звички віддавати борги. Водиться у величезній кількості по багнистих місцях, здебільшого на біржах Посередробмису[6].
Для того щоб спіймати кіноартиста, помічник режисера біжить до Посередробмису і, гордо задерши голову, мовчки ходить з кутка в куток. За пів години до помічника налипає півтора десятка акторів, яких він і тягне на фабрику.
Типаж
Типажем називаються люди, що не мають до кіно жодного стосунку. У кращому разі вони ходять до кінотеатрів стискувати в обіймах своїх улюблених і мають звірячі обличчя.
Через те їх дуже охоче беруть зніматися.
Зйомки
Набравши відповідну кількість людей, режисер починає зйомки.
Зйомки бувають павільйонні й натурні.
Організуються вони так.
Режисер прокидається вранці, одягається і їде до міста – купляти нову краватку. В автобусі він раптом схоплюється, кричить кондукторові зупинити вагона і блискавично вистрибує на брук. З найближчої аптеки він кричить у телефонну рурку без розділових знаків:
– Галло фабрика запросіть помічника галло сьогодні зйомку ставте павільйони викликайте артистів типаж монтаж багаж...
Актори прокидаються від скаженого телефонного дзвоника, стрибають на візників, одночасно наклеюючи бороду й вуса, натягаючи на ноги цупкі чоботи, на плечі – візитки[7], на голови – авіаційні шоломи.
4
Солопій Черевик – персонаж повісти Миколи Гоголя «Сорочинський ярмарок», а також екранізації цієї повісти 1927 року (реж. Григорій Гричер-Чериковер).
6
Посередробмис – Посередницьке бюро з працевлаштування (найму і розподілу) акторів та інших театральних працівників, існувало в СРСР у 1920-1930-х роках.