Не тільки вибороти собі самостійність, але, й прибрати керуючу ролю на сході – ось чого могла осягнути Україна, при відповідній політиці свого уряду і підтримці з боку населення та сприяючих зовнішніх умовах.
Гетьману та його урядові, для здійснення цього, треба було: а) повести національну політику і опертися, головним чином, на селянство, заспокоївши його земельний голод (парцеляція землі); б) організувати міцну дисципліновану армію; в) налагодити державний апарат і, нарешті, перевести широкі демократичні реформи, висунуті життям і революцією.[2]
Як видатний військовий діяч, гетьман Скоропадський з великою енергією взявся за організацію української військової сили, цієї головної підвалини всякої держави. Він намітив широкий план збудування кадрів Української Армії. До праці на Україну гетьман Скоропадський притягнув найкращих старшин Генерального штабу, утворивши штаби Головний і Генеральний. Вся Україна розбивається на вісім корпусних округ. Кожна округа складається з двох піших і одної кінної дивізії. Крім того закладено корпуси Кордонної Охорони і Залізничний.
Для всіх цих частин підбирається старшинські і підстаршинські кадри. Опріч того організується сердюцька дивізія, з повним числом старшин, підстаршин і козаків (12.000 багнетів). Комплетувалася вона переважно з заможних селян, з істоти своєї ворожих комунізму. Також на Полтавщині і Харківщині, для захисту кордону від большевиків, розгортається до повного складу старшин та козаків Запорізька дивізія.
Далі, для того, щоб підготовити своє національно виховане і освічене старшинство, розроблено плян, по якому ввесь терен покривається військово-науковими закладами, починаючи від Академії Генерального штабу до підстаршинських шкіл включно.
В цілях відродження історичної мілітарно-національної традиції та забезпечення на селі порядку розроблено і приступлено до переведення в життя інституту вільного козацтва (вісім кошів при штабах відповідних округ). Детально розробляються пляни мобілізації та підготовляються для мобілізованих продовольчі та фуражні запаси майже на шість місяців. Треба зазначити, що німці з одного боку, допомагали нам в організації армії, призначивши до Українського штабу своїх старшин Генштабу, з другого, вони боялися цієї армії, щоб вона, поповнившись, не стала для них грізною силою. Тому німці під всякими мотивами перешкоджали нам провести мобілізацію і розгорнути нашу армію, вивозили від нас силу військового майна. Гетьману прийшлося мимоволі спиратися лише на німецькi багнети.
Гетьман і його уряд також приступили до організації державного апарату. На жаль, брак власної досвідченої, національно вихованої інтелігенції і небажання наших соціялістичних партій щиро та активно підтримати своєю працею уряд гетьмана і цим спричинитися до збудування своєї незалежної держави і, нарешті, помилки декого з членів уряду не дали змоги в той момент створити чисто національний працьовитий апарат. В складі всіх інституцій наряду з чесними знаючими працівниками був і невеликий відсоток авантуристичного елементу, навіть іноді ворожого до української ідеї. Назагал же апарати успішно почали організацію держави, хоч і з деякими помилками.
Для того, щоб утворити кадри своєї свідомої української інтелігенції, Гетьман Скоропадський закладає Академію Наук, два університети і багато середніх і нижчих шкіл; це вони потім і дали розвинути культурну працю на Україні.
Далеко гірше стояла справа з внутрішньою політикою і з проведенням у життя земельної реформи. Гетьман не мав, як зазначено вище, досить активної підтримки з боку більшої частини наших українських соціялістичних кіл. Дехто з них прагнув за всяку ціну до всесвітньої революції, а Україна їх, не цікавила – вона була лише як засіб. Ось характеристичний вислів одного з видатних діячів такого напрямку: «Перше соціялізм, а після націоналізм». Уряд гетьмана ступнево хитнувся вправо, гору взяли великі власники та торговельна аристократія – Протофіс. Вони повели реакційний курс, забули про селян і про вимоги життя на Україні. Найшлися між ними безглузді, міднолобі, зажерливі люди, особливо поляки-дідичі, які почали помсту над селянством за 17-тий рік; вони бажали повернути всі свої збитки та втрати, а дехто ще й зі значним зиском. Послали на села карні відділи, до яких приссались авантурники та злодії, і почалася вакханалія… Правда, на селах ще лишався бандитський елемент з психікою «таваріща» 17-го року; алеж загал на селах був добрий і треба було боротися з злодіями, а не знущатися з мирного населення. Гетьман, бажаючи стримати цих «охранників», оддавав різні гострі накази, але влада на місцях лише відписувалася. Треба відверто зазначити, що далеко не всі власники вели таку безглузду політику відносно селян, алеж їхня вина полягає в тому, що вони не стримували своїх нерозумних сусідів і їх агентiв та не тягнули цих злодіїв до карної відповідальности (хлібороби-демократи боролися з цим злом). Збентежене селянство стало на шлях збройної боротьби і захисту себе від насильників. Німці не зрозуміли ситуації та свободолюбного духу нашої української нації і почали вживати страшних репресій, контрибуцій та знущань, особливо мадяри. Назагал німці та австрійці жорстоко поводилися з населенням України і вивозили з неї все, що могли.
2
[2] Хлібороби-демократи до цього найбільше підходили програмою, чисельним складом і культурним рівнем; на їх та на помірковані українські соц.-партії і треба було базуватися.