Походження богів. Роботи і дні. Щит Геракла

«Стримай, Арею, силу свою й незборну правицю,
Бо ж не годиться тобі здерти лати коштовні з Геракла,
Вбивши його, сина Зевса, такого безстрашного сина.
Тож погамуй свій запал і зі мною не сперечайся!»

/450/ Мовила так. Та Арей не вгасив бойового завзяття —
Рикнув дико, потряс, до вогню подібним оружжям
І, знавіснілий, ринув, як лев, на Гераклову силу,
Вбити готовий, — з маху метнув мідногострого списа,
Щоб відомстити Кікна загин, свого рідного сина, —
В той велетенський щит. Ясноока ж богиня Афіна
Із колісниці перехопила той спис таки в леті —
Й гірко скривився Арей. Меча добув гострого й ринув
З ним на Геракла, хороброго серцем, але не подався
Амфітріона син, смертоносного бою неситий, —
/460/ Вдарив в стегно, не прикрите щитом оздобним Арея,
Що лиш мав сил, а що вицілив добре, то спис той упився
Глибоко в тіло — й на землю Арей умить повалився.
Страх тоді й Жах колісницю з гарними колами й коней
Вмить підігнали й, піднявши з землі, де широкі дороги,
На колісницю, красно оздоблену вклали Арея,
Хльоснули коней — і на Олімп величавий пригнали.
Син же Алкмени та Іолай, візниця славетний,
З Кікна зняли, із плечей, чудові його обладунки
І подалися одразу ж у путь. Рисаки бистроногі
/470/ Їх до Трахіни доправили враз. Ясноока ж Афіна —
На величавий майнула Олімп, де отецькі палати.

Кеїк же Кікна похоронив; був люд незчисленний:
З ближніх володаря славного міст усі поспішили —
З Анти та мірмідонів осель, видатного Іолка,
З Арни й Гелíки. Зібралась велика народу громада —
Кікна, блаженних богів улюбленця, пошанувати.
Пам’ятний знак же й могилу його Анавр[248] змив, узимку
Вийшовши із берегів, — Аполлон так велів, син Латони,
Гнівний на нього, бо той на жертовних биків[249], що колись-то
/480/ Гнали дорогою їх до Піто[250], і напав, й одібрав їх.