Він блиснув поглядом на Люсі.
– Отже, ваш дім – ваша фортеця? – сказала вона.
– Ви глузуєте з мене?
– Звичайно, ні. Мабуть, це дуже цікаво – жити в справжньому сільському домі посеред великого міста.
– Саме так. Хіба ви можете побачити звідси інший будинок? Ні, ви побачите лише поле, на якому пасуться корови, – і то в самому центрі Брекгемптона. Іноді ви можете почути слабкий гуркіт вуличного руху, коли вітер віє в цьому напрямку – але загалом ви живете в тихій сільській місцевості.
Без паузи й не змінюючи тон, він сказав, звертаючись до дочки:
– Зателефонуй тому ідіотові лікарю. Скажи йому, що з останніх ліків, які він мені приписав, не було ніякої користі.
Люсі й Емма вийшли з кімнати. Він закричав їм навздогін:
– І не впускай сюди ту кляту жінку, яка витирає тут порох! Вона всі мої книжки попереставляла.
Люсі запитала:
– І давно містер Крекенторп став інвалідом?
Емма відповіла досить ухильно:
– О, вже багато років тому… А ось наша кухня.
Кухня була величезною. Неймовірних розмірів кухонна плита стояла холодна й занедбана… «Аґа» притулилася поруч неї.
Люсі запитала, у який час вони їдять, й оглянула комору з продуктами. Після чого весело сказала, звертаючись до Емми Крекенторп:
– Тепер я знаю все. Не турбуйтеся. Довіртеся мені.
Емма Крекенторп зітхнула з великою полегкістю, лягаючи в той вечір спати, і промовила:
– Кеннеді казали правду. Вона просто диво.
Наступного ранку Люсі прокинулась о шостій. Вона прибрала в домі, почистила овочі, приготувала й подала сніданок. Разом із місіс Кіддер вони застелили ліжка й об одинадцятій годині випили міцного чаю з печивом на кухні. Розм’якла від того, що Люсі «не бундючиться», та від міцного й солодкого чаю, місіс Кіддер дозволила собі розслабитися й побазікати. Це була маленька, худорлява жінка з гострими очима й міцно стиснутими губами.
– Він справжній скнара. Як їй, бідолашній, доводиться з ним важко! А проте вона не належить до тих жінок, які дозволяють по собі топтатися. Вона здатна домогтися свого, коли це необхідно. Коли приїздять джентльмени, вона завжди наполягає, щоб їжа була пристойна.
– Джентльмени?
– Так. Це досить велика родина. Найстарший син – містер Едмунд – убитий на війні. Містер Седрік живе десь за кордоном. Він не одружений. Малює картини з іноземними сюжетами. Містер Гарольд живе в Лондоні, має якусь контору в Сіті2, одружений із дочкою графа. Потім містер Альфред, чоловік вельми приємний, але він тут як біла ворона, раз або двічі потрапляв у скрутні ситуації, а ще є містер Браєн, чоловік міс Едіт, завжди такий люб’язний, вона померла кілька років тому, але він залишився з родиною, ну й ще панич Александер, синок міс Едіт, малий хлопчисько. Він навчається в школі, але завжди приїздить сюди на вакації. Міс Емма його обожнює.
Люсі намагалася запам’ятати всі ці відомості, не забуваючи доливати чаю своїй співрозмовниці, яку потягло на відвертість. Нарешті місіс Кіддер неохоче підвелася на ноги.
– Схоже, ми добре почаювали сьогодні вранці, – сказала вона з подивом у голосі. – Допомогти вам почистити картоплю, моя люба?
– Я вже її почистила.
– Невже справді? І коли ви встигаєте всьому дати раду? Ну то я, певно, піду, бо мені тут уже немає чого робити.
Місіс Кіддер пішла собі, а Люсі, маючи вільний час, почала шкребти кухонний стіл – вона вже давно прагнула його обшкребти, але мусила зачекати, щоб не образити місіс Кіддер, бо ця робота належала до її прямих обов’язків. Потім вона почистила срібло, аж поки воно не засяяло, як сонце. Зготувала ланч, подала його на стіл, прибрала зі столу, помила тарілки й о пів на третю була готова вирушити в пошукову експедицію. Але спершу вона поставила на тацю речі, необхідні для чаю, поклала туди ж таки сандвічі, хліб та масло й накрила їх вологою серветкою, щоб не засохли.
Вона оглянула сад, що було цілком нормальним для нової людини. Біля кухні знайшла лише кілька грядок, городини було зовсім мало. Теплиці лежали в руїнах. Стежки повсюди заросли бур’янами. Лише трав’яний бордюр біля будинку був у відносно доброму стані й не заріс бур’янами, і Люсі подумала, що тут доклала своїх рук Емма. Садівник був дуже старим чоловіком, майже глухим і тільки вдавав, ніби працює. Люсі приязно погомоніла з ним. Він жив у хатині, що стояла біля стаєнь.