Я не вважав, що ситуація вимагає від мене делікатності чи особливої дипломатичності, до того ж, саме тепер не був схильний до сентиментів. Я ледь тримався на ногах, плечі у мене саднили, і все ще не міг відсапатися, тож був, як зведений курок грабіжника, котрий щомиті готовий вистрілити. Тому просто зайшов у вітальню, не надто переймаючись тим, аби зробити це тихо. Мої кроки прозвучали, як міні-вибухи.
Помітив, як напружилася спина дівчини, коли та повільно повернула голову і поглянула на мене через плече. Її великі чорні очі широко розплющилися. Запала довга пауза, і можна було полічити до десяти. Дівчина мене не впізнала. Вона побачила в мені матроса — стомленого і натрудженого: у рваних білих формених штанях з діркою на коліні й у такій сорочці, яку б відмовились узяти в пральні. На моєму обличчі бруду було більше, ніж зазвичай буває ластовиння на носі веснянкуватих людей.
— Привіт! — спокійно сказав я. — Пам’ятаєте мене? Я ваш приятель, Меллой.
І тоді вона мене впізнала. Глибоко хапнула ротом повітря, зіскочила з диванчика, сповна демонструючи гарної форми ноги.
— Як ви сюди потрапили? — запитала вона, й обличчя її та голос були такі самі невиразні, як оборки на блузці.
— Видряпався на скелю. Спробуйте колись — коли вам стане нудно, — запропонував я їй, заходячи в кімнату. — До того ж, це корисно для фігури — хоча вона у вас і без того гарна.
Морін глибокодумно поглянула на свій великий палець, а потім нерішуче куснула його:
— Ви ще не бачили її як слід, — додала вона.
— А це «ще» у вашому реченні — воно актуальне і в даний момент? — перепитав я, дивлячись на неї.
— Це залежить від вас.
— Справді? — і я присів у крісло. — Може, ми б випили? Щось я поки що далекий від належної форми. Ви помітите, коли мої рефлекси відновляться від віскі.
Вона пройшла через усю вітальню до бару.
— Це правда, що ви сказали про скелю? — поцікавилася вона. — Досі ще ніхто на неї не видряпувався.
— Леандр переплив Геллеспонт, а Геро ж і вполовину не була така гарна, як ви[36], — сказав я безтурботно.
— То ви справді видряпалися на скелю?
Вона підійшла до мене з високим бокалом, наповненим віскі з льодом, що виглядав набагато спокусливішим, аніж вона сама, але я про це їй не сказав.
— Так, я справді це втнув, — підтвердив, беручи бокал. — За ваші чудові темні очі й за фігуру, якої я не бачив сповна... поки що.
Вона стояла поруч і спостерігала за тим, як я п’ю. Тоді запалила сигарету — рукою не менш твердою, ніж скеля, про яку ми щойно говорили. Потім вийняла зі свого чуттєвого червоного ротика сигарету і подала її мені.
Наші руки зустрілися. Шкіра її була гарячою.
— Ваша сестра тут? — запитав я, обережно ставлячи віскі на кавовий столик поруч із собою.
Морін знову уважно оглянула свій великий палець і кутиком ока зиркнула на мене.
— Дженет мертва. Вона померла два роки тому, — додала.
— Я зробив купу відкриттів відтоді, як ви вперше мені це повідали, — зауважив. — І точно знаю, що дівчина, яку ваша матір два роки утримувала в санаторії, як бранку — і є ваша сестра Дженет. То мені розповісти все, що знаю?
Вона скорчила гримаску й сіла.
— Розповідайте, якщо хочете, — мовила.
— Дещо — лише здогадки. Можливо, ви мені з цим допоможете? — запропонував я, зручніше вмощуючись у кріслі.
— Дженет була улюбленицею батька. Ви з матір’ю добре знали, що більша частина спадку дістанеться їй. Дженет закохалась у Шеррілла, котрий також знав про те, що вона успадкує великі гроші. Шеррілл був напористий, а такі чоловіки вам подобаються. У вас із ним закрутився роман, а Дженет про це дізналась і розірвала заручини. Ви з нею посварилися. Хтось із вас схопив рушницю. І саме цієї миті увійшов батько. То це ви вистрілили у нього чи це була Дженет?
Вона запалила сигарету, кинула сірник у корзину для сміття й аж потім зронила:
— Яке це тепер має значення? Ну, я — якщо вже вам так важливо це знати.
— Тоді в будинку перебувала медсестра, Ейнона Фрідлендер. Чому вона мешкала у вас?
— У матері було не все в порядку з головою, — буденним тоном сказала дівчина. — Однак мати вважала, що й зі мною не все гаразд. Тому й переконала батька, що за мною потрібен догляд, і приставила сестру Фрідлендер шпигувати.
— Сестра Фрідлендер хотіла викликати поліцію, коли ви убили батька?
Вона кивнула, посміхнувшись. Але посмішка не досягла її непроникних, холодних, вугільно-чорних очей.
— Мати сказала, що мене посадять у в’язницю, якщо випливе, що я вбила батька. А сестра Фрідлендер сама напросилася на неприємності. Тому мати відвезла її до санаторію і зачинила там. Це був єдиний спосіб змусити сестру Фрідлендер мовчати. Але Дженет почала наполягати, щоб мене теж помістили в санаторій. Натомість мати відіслала мене сюди, бо це її будинок. Дженет думала, що я перебуваю у санаторії. Потім дізналася, що це не так, але не знала точно, де я. Гадаю, тому вона вам і написала, бо мала намір попросити вас відшукати мене. Потім у сестри Фрідлендер стався серцевий напад, і вона померла. Це була чудова нагода усе владнати. Мати з Дуґласом відвезли її тіло у «Крествейз». І мати повідомила Дженет, що я хочу її бачити, але натомість запроторила в клініку. Її помістили в кімнату сестри Фрідлендер, а ту поклали у домашнє ліжко Дженет. Це був блискучий варіант, еге ж? Я зателефонувала лікареві Бьюлі, котрий мешкає поруч. Йому навіть на думку не спало, що померлою може бути не Дженет, отож, він з легким серцем виписав свідоцтво про смерть. Після цього усе пішло як по маслу. Опікуни нічого не запідозрили, і я отримала спадок.
Морін подалась уперед, щоби струсити попіл у попільничку, а потім продовжила тим самим нудним, монотонним тоном:
— Але те, що я розповіла вам про Шеррілла, — правда. Той негідник почав мене шантажувати і змусив купити йому «Дрім шіп». Покоївка Дженет також мене шантажувала, бо знала, що її хазяйка жива. А тут ще й ви з’явились. Я вважала: якщо розповім дещо вам, то це залякає Шеррілла, але він не злякався. Він хотів убити вас, але я йому не дозволила. Це була моя ідея — помістити вас у санаторій. Не думала, що ви витягнете звідти Дженет. Тільки-но я дізналася, де Дженет, то послала туди людей Шеррілла, і вони привезли її сюди.
— Убити батька Фрідлендер — також ваша ідея?
Вона гидливо скривилася.
— А що мені залишалося робити? Якби він розповів вам, що у доньки було хворе серце, то ви відразу б про все здогадались. Я запанікувала. Подумала: якщо ми змусимо його замовкнути і викрадемо папери з поліції, то ще якось виплутаємось. Але все намарне.
— То Дженет тут?
Морін стенула плечима.
— Так; а де ж іще?
— І ви ламаєте голову, що робити з нею далі?
— Так.
— Є якісь міркування?
— Можливо.
Я допив віскі. Справді потребував його.
— Це ви застрелили Шеррілла? І підпалили судно?
— Ви забагато знаєте.
— То це ви?
— Я. Бо знала, що Шеррілл мене видасть, тільки-но поліція вийде на нього. У будь-якому разі від нього були тільки неприємності. Підпалити таку яхту — справжня насолода. Я завжди її ненавиділа. Чи добре вона горіла?
Я сказав, що добре.
Кілька хвилин ми сиділи, дивлячись одне на одного.
— Я оце саме думала про вас, — раптово озвалася вона. — Чи не могли б ми з вами об’єднатися? Безглуздо віддавати такі гроші купці якихось підстаркуватих учених. Адже залишаються ще принаймні два мільйони.
— То як ми їх розподілимо?
Морін сиділа, покусуючи палець і розмірковуючи над тим, як нам краще об’єднатися.
— Розумієте, вона — моя сестра. Тож не можу тримати її тут довго. Якщо з’ясується, що вона жива, то я втрачу всі свої гроші. Було б краще, якби вона померла.
Я ніяк не прокоментував її слова.
— Уже двічі чи тричі я піднімала на неї зброю, — сказала вона після чималої паузи. — Але щоразу, коли збираюся натиснути на гачок, мене щось зупиняє. Морін втупилась у мене, а тоді сказала:
36
Геро і Леандр — герої античного міфу; Геллеспонт — нинішні Дарданелли — стародавня протока. Довжина її — 65 км, ширина — від 1,2 до 6 км, середня глибина — 50 м.