Факти біографії
Петро Федорович Болбочан [3] народився 5 жовтня 1883 р. у с. Гіджеу [4] Хотинського повіту Бессарабської губернії у сім’ї священика. Родина була незаможною і не мала жодної земельної власності (Док. № 1). Після двох років навчання у Кишинівській духовній семінарії 6 серпня 1905 р. майбутній воєначальник вступив до Чугуївського піхотного юнкерського училища1. Як писав у своїх спогадах полковник Армії УНР М. Середа, в училищі, переважну більшість юнкерів якого складали українці, П. Болбочан «зорганізував український гурток для поширення рідного слова». Проте гурток існував недовго. Начальник школи полковник Фок заборонив його діяльність, обмежившись лише усною доганою П. Болбочану 2, хоча подібні вияви національної самосвідомості на той час для більшості українських юнаків могли обернутися виключенням з навчального закладу, а нерідко й ув’язненням.
У 1909 р. після закінчення училища П. Болбочан у ранзі підпоручика зі старшинством був відряджений у 38-й піший Тобольський полк — одну з найстаріших військових частин, засновану в 1703 р.[5] Протягом року він тимчасово виконував обов’язки завідувача мобілізаційної частини, а через рік — у 1911 р. був призначений тимчасово виконувачем обов’язків завідувача школи прапорщиків та тимчасово виконувачем обов’язків полкового ад’ютанта. У 1912 р. переведений в ранг поручика3. Протягом двох років (1911–1913 рр.) П. Болбочан керував командою розвідників і ще півроку — кулеметним підрозділом полку. Напередодні Першої світової війни його було призначено полковим ад’ютантом 38-го пішого Тобольського полку ім. генерала Милорадовича. У своїй статті «Полковник Петро Болбочан» С. Шемет, один з активних учасників українського визвольного руху, зазначав, що командував цим підрозділом полковник генштабу М. Ейгель — видатний військовий теоретик, автор підручників з тактики та фортифікації, за якими вчилися в багатьох російських військових школах. На думку С. Шемета, «служба під командою Ейгеля була для Болбочана продовженням теоретичної військової науки і доброю практичною школою» 4. П. Болбочан готувався вступити до Військової юридичної академії, але його плани перекреслила Перша світова війна.
Під час війни П. Болбочан набув значного досвіду у військовій справі. Його послужний список та нагородний листок (Док. № 1) відбивають весь шлях становлення П. Болбочана як бойового офіцера, професійне та службове зростання, участь у бойових діях 1914–1916 рр. У 1914 р., на початку війни, 38й Тобольський піший полк у складі 5-го армійського корпусу був дислокований у Люблінській губернії, звідти з боями рухався до Ярослава на Сяні, потім у напрямку на Раву-Руську-Гройці, а згодом наступав на допомогу частинам, що воювали під Варшавою. У лютому 1915 р. 5-й корпус був перекинутий спочатку до Свєнцян для ліквідації Свєнцянського прориву німців, а згодом на Мінський фронт. Лише протягом другої половини 1914 — вересня 1915 рр. П. Болбочан брав участь у 37 бойових акціях, які нерідко тривали понад тиждень, а то й цілий місяць (Док. № 1).
Як полковий ад’ютант, П. Болбочан на початку військової кампанії займався формуванням двох запасних полків та маршових рот. Протягом 1915–1916 рр. деякий час він командував 1-ю, 2-ю та 5-ю ротами та командою піших розвідників. Ці посади П. Болбочан обіймав до 19 липня 1916 р., одночасно залишаючись і полковим ад’ютантом. Його діяльність у цей період із зрозумілих причин недостатньо висвітлена в послужному списку, але вочевидь саме вона принесла П. Болбочану чин штабс-капітана (22 травня 1916 р.) — «за бойові дії з 4 по 28 липня 1915 р.» (Док. № 2), а 15 жовтня 1916 р. він був підвищений у званні до капітана російської армії (Док. № 1).
9 березня 1916 р. у бою під селом Колодино його було контужено. Проте П. Болбочан залишився у своїй військовій частині й навесні 1916 р., крім своїх попередніх призначень, деякий час виконував обов’язки начальника кулеметної команди «Максима № 2» та на правах батальйонного командира наглядав за всіма кулеметними командами полку. За хоробрість, виявлену у бойових діях, П. Болбочан був нагороджений орденами Святого Станіслава 2-го ступеня, Святої Анни 2-го ступеня, Святого Станіслава 3-го ступеня, Святої Анни 3-го ступеня (Док. № 1).
3
У документах, а також історичних дослідженнях трапляються різні варіанти написання прізвища Петра Болбочана — Болбочан, Балбачан, Балабачан та Болбачан. В офіційних документах, зокрема, в послужному списку капітана 38-го Тобольського пішого полку прізвище згадується також у двох варіантах: Болбочан та Балбачан. Таке розходження у правописі до певної міри можна пояснити особистим підписом П. Болбочана, в якому літери «о» й «а» схожі — це й могло стати причиною різного написання.
4
У витязі з послужного списку II. Болбочана, який зберігається у особистому фонді Григорія Калістратовича Степури (ф. 760) Центрального державного історичного архіву у м. Львові, подано інше місце народження Петра Болбочана — с. Маршинці Хотинського повіту Бессарабської губернії. У праці П. Брицького і Є. Юрійчук «Жертва української революції: трагічна доля полковника П. Болбочана» (Чернівці, 2005. — С. 12) зазначається, що він народився у с. Гижці (молдавська назва — с. Гіджеу) колишнього Хотинського повіту (нині — с. Ярівка Хотинського району Чернівецької обл.).
5
Атрибути та дата заснування полку подані за примітками, зробленими С. Цапом до етапі М. Середи «Отаман Болбочан». — Архів С. Цапа (СГД).