Радек Рак
Порожнє небо
Упорядник серії
Володимир Арєнєв
Редактор
Лариса Жупанська
Художній редактор
Оксана Баратинська
Відповідальний редактор
Олексій Жупанський
Copyright © Radek Rak
Copyright © Powergraph
Перекладено за виданнями:
Radek Rak. Puste niebo. Powergraph, 2016.
Radek Rak. Powołanie Iwana Mrowli // Fantastyka — Wydanie Specjalne 2 (43) 2014.
Ілюстрація на обкладинці — Igor Myszkiewicz.
© Видавництво Жупанського;
C. Легеза, переклад;
О. Баратинська, художнє оформлення, 2021.
Покликання Івана Мровлі
Мусимо вже йти (…). Господи, як швидко тут темнішає.
Людина стільки разів убита, і мусить далі жити.
1. Перший кінець світу
Сталося так, що Іван Мровля бачив світ навиворіт. Саме тому був першим, хто відчув залізистий присмак його кінця.
Того дня Іван пас батьківських коней — двох низеньких, кремезних гнідків із широкими грудьми та настовбурченою, наче щетина на щітці, гривою. Лука повнилася дзижчанням комах, липень у своїй силі лив на землю ліниву спеку. Небо було високим, нерухомим та порожнім, і думки хлопця враз розлетілися, наче сухе листя.
Може, саме через цю бездумність Іванові й вдалося відчути темряву, що наповзала звіддаля. Спочатку він не знав, що воно таке, відчув лише дивний присмак на язиці: наче сіль, змішана із попелом, і подумав був, що випадково розгриз хробака. Коли ж один із коней неспокійно заіржав, Іван звівся на ліктях і роззирнувся навколо.
Виднокрай на півночі та сході жеврів, як незагашена ватра, сповитий клубами смолистого диму. Палали міста і села, палали будинки, заїзди і корчми, палали церкви і синагоги, палав увесь світ, а потворні павучі машини хапали людей клешнями — великими, наче крила вітряка, — та вкидали до киплячих казанів у своїх сталевих черевах. Над усім кружляли птахи, чорні та великі, мов стерв’ятники, що залітають інколи з угорських рівнин. Деякі мали по дві голови. Іван бачив усе це виразно, хоча було воно дуже, дуже далеко. Вітер, гарячий, наче дихання з печі, ніс крики, сморід горілого м’яса та волосся.
Поки Іван стояв отак і дивився, вогонь і залізні чудовиська почали наближатися й наближатися, щезали нові поселення, гинули нові люди; вже третину неба затягнуло масним димом. Де проходив вогонь, там залишався лише попіл і трупи: зчорнілі, з викривленими кінцівками, без надії споглядаючи у вогняне небо. Ще далі світ коцюбився, осипався та осувався в небуття.
Іван, репетуючи, кинувся бігти протилежним схилом узгір’я до села:
— Війна! Війна-а-а-а!!!
Опритомнів лише тоді, коли тверда батьківська рука знову привела його на верхівку. Раптом зрозумів, що з ними багато людей і що всі насмішкувато дивляться на нього.
Старий Сємьон Мровля підвів його сукатою рукою до північного виднокраю, збористого та блакитного, як завжди.
— Скажи мені, сине: чи сі видіт, де на півночі війна? — запитав спокійно, твердо та кам’яно. Іван лише похитав головою, із ротом роззявленим, наче в дурника.
— А на сході? Чи сі видіт?
— Ніт, неньо.
— На заході сі видіт?
— Не видіт сі.
— То, може, на полудені? — Сємьон махнув рукою в бік селища.
Іван знову відповів заперечливо. Сємьон покивав головою та влупив йому в писок, раз із правого боку, раз із лівого, аж у хлопчини дзенькнуло в довбешці.
— Війна — то страшна річ, і багато хто тут її пам’ятає, — буркнув до сина з-під стріхи вусидел так, аби ніхто не почув. — З голоду, смерті та війни — не жартуй ніколи.
Коли стало зрозумілим, що Сємьон сина більше не лупцюватиме, мужики та баби розійшлися по своїх справах. На верхівці залишилися лише Іван та два гнідки, як і перед тим, наче нічого й не сталося. Хлопець боязко споглядав на те місце, де вал гір торкався неба; але узгір’я спали, спало небо, спала стара гора Цергова[3] із потрійним лісистим хребтом.
Неспокій поступово злущувався з Івана, і хлопець подумав, що йому, напевне, все те наснилося чи примарилося. Але тоді блакить на підхмар’ї зморщилася, і з пустки неба почав спокійно сходити ксьондз Максим Сандович. Ореол навколо його скроні пульсував живим полум’ям, під чорною бородою криваво виблискував ламаний церковний хрест[4].
1
Кіш Д. (1935–1989) — письменник та поет сербсько-угорського походження, який у дитинстві мав досвід репатріації з батьківщини батька на батьківщину матері
2
Мишлівський В. (нар. 1939) — польський письменник та драматург, що став відомим своєю «селянською» прозою.
3
Гора Цергова розташована на Дукельському Бескиді, має потрійну верхівку та славиться своїми печерами та каменярнями, де добувають жорняк; пов'язана із легендами про св. Яна з Дуклі.
4
Сандович М. (1886–1914) — священномученик Російської православної церкви, який служив на Лемківщині; учасник москвофільського руху на Галичині напередодні Першої світової війни; заарештований австро-угорською поліцією за звинуваченням у шпигунстві на користь Росії та розстріляний у вересні 1914 року; «ламаний хрест» — мається на увазі восьмиконечний православний хрест (на відміну від католицького, який має чотири кінцівки).