Кренлі, на мить знітившись, знову поліз до кишені по фігу і вже підносив її до рота, коли Стівен сказав:
— Перестань, прошу тебе. Не можна ж говорити про такі речі з повним ротом жуйки.
Кренлі оглянув плід при світлі ліхтаря, під яким вони пристали. Потім приклав його по черзі до кожної ніздрі, надкусив, виплюнув і пожбурив його у канаву, кажучи навздогін:
— Геть від мене, проклятий, ув огонь вічний! Тоді знов узяв Стівена під руку й повів далі.
— Ти не боїшся, що почуєш ці слова в судний день?
— А що ти мені запропонуєш натомість? — спитав Стівен. — Вічне блаженство в товаристві нашого декана?
— Він, не забувай, сподобиться раю.
— Атож, — мовив Стівен трохи ущипливо, — він розумний, тямущий, безпристрасний і передусім проникливий.
— Цікава річ, розумієш, — спокійно вів далі Кренлі, — наскільки сам ти насяк релігією, в котру — на словах — ти не віриш. А в школі ти вірив? Можу закластися — вірив.
— Вірив, — відповів Стівен.
— І був тоді щасливіший? — лагідно спитав Кренлі. — Щасливіший, наприклад, ніж нині?
— Я часто бував щасливий, — відказав Стівен, — і часто нещасливий. Тоді я був кимось іншим.
— Як це — кимось іншим? Що ти хочеш цим сказати?
— Я не був собою — як я є нині, — сказав Стівен, — як і повинен був стати.
— Не був, як ти є нині і як повинен був стати, — повторив Кренлі. — Дозволь мені спитати одну річ. Ти любиш свою матір?
Стівен повільно похитав головою.
— Я не знаю, що означають ці слова, — відповів він просто.
— Хіба ти ніколи нікого не любив? — спитав Кренлі.
— Жінок тобто?
— Я не про це, — тон у нього похолоднішав. — Я питаю, чи було коли в тебе почуття любові — байдуже, до кого чи до чого?
Стівен ішов поруч друга мовчки, похмуро потупивши очі.
— Я намагався полюбити Бога, — сказав він нарешті. — Здається, нічого в мене не вийшло. Це дуже важко. Я щохвилі намагався з'єднати свою волю з волею Бога. Іноді це мені вдавалось. І я міг би, можливо, й тепер...
Кренлі урвав його на півслові:
— А твоя мати була щаслива у житті?
— Звідки мені знати, — відповів Стівен.
— Скількох дітей вона народила?
— Дев'ятеро чи десятеро, — відказав Стівен. — Деякі померли.
— А батько... — Кренлі на мить замовк. — Я не хочу втручатись у ваші родинні справи, — сказав він, — але чи був твій батько заможний чоловік? Коли ти був малий?
— Так, — сказав Стівен.
— Ким він був? — помовчавши, запитав Кренлі. Стівен, не затинаючись, почав перераховувати всі батькові означення:
— Студентом медицини, веслярем, тенором, актором-аматором, галасливим політиканом, дрібним землевласником, дрібним акціонером, пияком, «своїм хлопцем», байкарем, чиїмсь секретарем, кимось там на горілчаному заводі, податковим інспектором, банкрутом, а зараз він — вихваляч свого минулого.
Кренлі засміявсь, міцніше затиснувши Стівенову руку, й сказав:
— Про горілчаний завод — це ти люкс сказав!
— Щось іще тебе цікавить? — спитав Стівен.
— А нині вам добре живеться?
— Хіба по мені не видно? — відрубав Стівен.
— Значить, — задумливо мовив Кренлі, — ти народився в достатку і розкоші.
Останню фразу він вимовив чітко і голосно — він часто так виголошував ходові вирази, ніби підказував слухачеві, що говорить не від серця.
— Твоя мати, певно, немало вистраждала, — озвався він знову. — Ти не хотів би її вберегти від нових страждань, навіть якщо... Хотів би?
— Якби я тільки міг, — одказав Стівен, — мені це було б неважко.
— А ти спробуй, — порадив Кренлі, — зроби так, як вона хоче. Для тебе це дрібниця. Ти ж не віриш. Формальність, та й годі. А для неї — велика полегша.
Він замовк, а Стівен не відповідав. Потім, немов оголошуючи хід власних думок, Кренлі почав говорити:
— В такій смердючій купі гною, як наш світ, усе може бути непевним — тільки не материна любов. Мати приводить тебе на світ, виносивши в тілі. Що ми знаєм про її почування? Але що б вона не почувала, почування її принаймні справжні. Напевно справжні. А що таке наші ідеї, чи амбіції? Гра! Ідеї! У того паршивого мекливого цапа Темпла є свої ідеї. І в Мак-Кена теж. Кожен осел на дорозі гадає, що в нього є ідеї.
Стівен, відчитуючи, що ховалося за цими словами, ніби знічев'я мовив:
— Паскаль, якщо не помиляюсь, не давав матері цілувати себе — так боявся жіночого доторку.
— Паскаль був свиня, — сказав Кренлі.
— Алоїзій Ґонзаґа, здається, теж мав таке наставления, — додав Стівен.
— Тож і він був свиня, — сказав Кренлі.