— Дуже хотілося б відвідати цей бал, — відновив стару тему містер Тапмен. — Страшенної
— Білети в буфеті, сер, — вкинув слово слуга.
— А, вже починається! — нашорошив вуха незнайомий. — Чуєте, скрипки? А тепер арфа… поїхали!
Різноманітні звуки, що долинали згори, сповіщали про початок першої кадрилі.
— Як хотілося б мені піти туди! — повторив містер Тапмен.
— Хотів би й я, — сказав незнайомий, — клятий багаж ще не прийшов… здоровенні ящики, а одягти нема чого… дивно, правда ж?
Загальна добродійність була одною з найтиповіших рис теорії піквікців, але ніхто з них не додержував цього благородного принципу так ревно, як містер Тапмен. Кількість згадуваних у протоколах Товариства випадків, коли добрячий джентльмен посилав до інших членів клубу людей, що потребували грошової або речової допомоги, майже неймовірна.
— Я з радістю позичив би вам свій костюм, — сказав містер Тапмен, — але ви худорляві, а я…
— А ви — гладун, — засміявся незнайомий. — Ану, ще по склянці!
— Але якщо мій костюм занадто широкий на вас, — додав містер Тапмен, — то, мабуть, костюм мого друга, містера Вінкла, буде вам більше до міри?
Незнайомий перебіг очима по фігурі містера Вінкла, і його обличчя виявляло цілковите задоволення, коли він промовив: "Підійде, як улипне".
Містер Тапмен озирнувся навкруги. Вино, що вже вплинуло снотворно на містера Снодграса і містера Вінкла, починало діяти й на почуття містера Піквіка. Голова його схилилась на груди, і невпинне хропіння, перериване подеколи харчанням, було єдиною чутною ознакою присутності великого мужа.
— Кімната Вінкла поруч з моєю, — сказав містер Тапмен. — Коли його й розбудити тепер, він однаково не второпає, чого я від нього хочу. Але я знаю, що у нього в чемодані є фрачна пара. Якщо ви одягнете її на бал і знімете, коли ми повернемось, то я можу покласти її на місце так, що він І не помітить.
— Надзвичайно! — захопився незнайомий. — Знаменитий план… кляте становище… мати чотирнадцять фрачних пар у багажі і бути змушеним убиратися в чужий фрак… але ідея чудова… дуже.
— Треба ж купити білети, — зауважив містер Тапмен.
— Не варто міняти гінею[8],— сказав незнайомий, — киньмо монету, кому платити за обох… кидайте!.. я ставлю на жінку.
Соверен[9] упав, і вийшов дракон, який з чемності звуть жінкою.
Містер Тапмен подзвонив, загадав купити білети й принести свічки до себе в кімнату. Через чверть години незнайомий красувався у фрачній парі містера Натаніела Вінкла.
— Це — новий костюм, — пояснював містер Тапмен, поки той із видимим задоволенням милувався собою в дзеркалі. — Перший, зроблений уже з гудзиками нашого клубу, — і він показав своєму компаньйонові великі позолочені гудзики з погруддям містера Піквіка посередині і з ініціалами П. К. обабіч.
— П. — міркував незнайомий, — дивна штука… вид старого… і П. К… Що означають ці літери?.. мабуть, Предурнячий Костюм, га?
Містер Тапмен, задихаючись від обурення, дуже поважно роз’яснив таємничі ініціали.
— Трохи короткий у талії, — сказав незнайомий, вихиляючись перед дзеркалом, щоб побачити гудзики» які замість попереку були в нього на половині спини. — Як у листонош… кумедний одяг… шиють за контрактом,не беручи міри… призначення долі… всі високі одержують короткі вбрання, а короткі — дістають довгі.— Розмовляючи безперестанно, новий компаньйон містера Тапмена убрався в костюм містера Вінкла і в супроводі містера Тапмена зійшов сходами до зали, де відбувався бал.
— Ваші імена, сер? — спитали їх коло входу. Містер Тресі Тапмен ступив був наперед, щоб оголосити своє, але незнайомий випередив його.
— Ніяких імен. Не треба називати себе, — прошепотів він. — Невідомі… прізвища, зрештою, дуже хороші, але не бучні… надзвичайні прізвища для невеличкої компанії, але тут, у такому товаристві, не справлять ніякого враження… інкогніто… джентльмени з Лондона… знатні чужинці… яка різниця? — Двері розчинилися, і містер Тресі Тапмен з незнайомим увійшли в залу.
Музика заграла фінал; танцюючі пішли в прохідку по кімнаті. Містер Тапмен із своїм компаньйоном, ставши в куток, почали розглядати публіку.
— Чарівні жінки, — зауважив містер Тапмен.
— Пождіть хвилинку, — озвався незнайомий. — Це — дрібниця… аристократія ще не приїхала… чудернацьке місто… Вищі службовці з корабельні не визнають нижчих… Нижчі гребують дрібними поміщиками… дрібні поміщики зневажають крамарів… а урядовці не визнають нікого.
— Що то за білявий хлопчисько з манюсінькими оченятами в такому смішному костюмі? — запитав містер Тапмен.