Він підійшов до величезного крісла і сів. Ельфи скупчилися довкола. Якийсь час вони перемовлялися, шепотіли, ледь чутно щось бурмотіли. Нарешті вони повернулися до Шандраша. Старий чекав, склавши на грудях руки.
— Нам потрібен новий король, — сказав один із солдатів. — Ми не виживемо без короля. У нинішні часи...
— Тролі, — додав інший. — Вони розмножуються надто швидко. Жахливі створіння. Величезні, грубі, смердючі...
— Їхній запах просто нестерпний. Вони вилазять з темних вологих підземель, обплетених блідими хирлявими рослинами, що не знають сонячних променів.
— Що ж, тоді вам варто обрати з-поміж себе нового короля, — запропонував Шандраш. — Не бачу в цьому жодної проблеми.
— Короля ельфів не обирають, — пояснив солдат. — Старий король має сам назвати спадкоємця.
— О, — схвально промовив Шандраш, — непоганий спосіб.
— Коли наш король помирав, його уста зронили лише кілька нерозбірливих слів, — сказав солдат. — Ми схилились ближче, злякані, нещасні, щоб їх розчути.
— Так, це дуже важливо, — погодився Шандраш. — Навряд чи ви хотіли б їх проґавити.
— Він назвав ім’я того, хто має правити нами.
— От і добре. Ви його почули. То в чому ж проблема?
— Ім’я, ним назване, було... твоїм.
Очі Шандраша округлилися від подиву.
— Моїм?
— Помираючи, король промовив: «Зробіть його, величезного смертного, своїм королем. Багато чого трапиться, якщо він поведе ельфів у бій проти тролів. Я бачу, як імперія ельфів підноситься знову, як це було у давнину, як це було до...»
— Я? — Шандраш скочив на ноги. — Я? Король ельфів?
Засунувши руки в кишені, він почав міряти кроками кімнату.
— Я, Шандраш Джонс, король ельфів, — він вичавив кволу посмішку. — Такого я собі навіть не уявляв.
Він підійшов до дзеркала, що висіло над коминком, і пильно подивився на своє відображення: поріділе сивіюче волосся, блискучі очі, засмагла шкіра, гострий борлак.
— Король ельфів, — промовив він. — Король ельфів! Як же Фінеас Джадд здивується, коли я розповім йому про це. Ох і здивується!
Над заправкою, у чистому блакитному небі, сяяло сонце.
Фінеас Джадд сидів у своєму старенькому «Форді»-пікапі і морочився з акселератором. Мотор то розганявся, то скидав оберти. Фінеас повернув і витяг ключ запалення, а потім опустив вікно до самого низу.
— Що ти там казав? — запитав він, зняв окуляри і почав обережно їх протирати, тримаючи тонку сталеву оправу грубими пальцями, незвиклими до такої делікатної роботи. Він знову насадив окуляри на носа і поправив рідкі пасма волосся.
— То що там, Шандраше? — знову перепитав він. — Давай-но ще раз про все по порядку.
— Я — король ельфів, — повторив Шандраш, потупцяв на місці і став однією ногою на підніжку автомобіля. — Хто б міг подумати? Я, Шандраш Джонс, — король ельфів.
Фінеас подивився на нього здивованим поглядом:
— І як давно ти став... королем ельфів, Шандраше?
— Позавчора вночі.
— Ясно. Позавчора вночі, — кивнув Фінеас. — Зрозуміло. А можна поцікавитися, що трапилося позавчора вночі?
— До мене додому прийшли ельфи. І коли їхній старий король помирав, він сказав їм, що...
До них з гуркотом під’їхала вантажівка, і з неї вискочив чоловік.
— Води! — вигукнув він. — Де, до біса, у вас шланг?
Шандраш неохоче повернувся до чолов’яги.
— Зараз принесу, — а потім знову глянув на Фінеаса. — Давай поговоримо ввечері, коли ти повернешся з міста. Хочу розповісти тобі решту історії. Далі найцікавіше.
— Гаразд, — погодився Фінеас, заводячи пікап. — Звісно, Шандраше. Мені дуже цікаво дослухати до кінця.
І він виїхав на дорогу.
Пізніше того самого дня до заправки на своїй таратайці підкотив Ден Ґрін.
— Агов, Шандраше, — гукнув він. — Ходи-но сюди! Хочу в тебе дещо запитати.
Тримаючи в руці ганчірку, Шандраш вийшов із будиночка.
— Чого тобі?
— Підійди сюди. — Ден перехилився через вікно, на його обличчі сяяла широка — від вуха до вуха — посмішка. — Можна в тебе дещо запитати?
— Звісно.
— Це правда? Ти насправді став королем ельфів?
Шандраш ледь помітно зашарівся.
— Схоже, що так, — погодився він, відводячи вбік погляд. — Угу, саме ним я і є.
Посмішка Дена зблякла.
— Агов! Ти ж мене не розігруєш? У чому прикол?
Шандраш почав злитися.
— Який ще прикол? Я справді король ельфів. І якщо хто скаже, що це не так...
— Та все гаразд, Шандраше, — перебив його Ден, похапцем заводячи свою таратайку. — Не треба злитись. Я просто поцікавився.
Шандраш виглядав дуже збудженим.
— Усе гаразд, — повторив Ден. — Ти ж бачиш, я не маю нічого проти.
До кінця дня вже вся околиця знала про Шандраша і про те, що він став королем ельфів. Поп Річі, власник крамниці «Лакі[9]» в Дерривіллі, стверджував, що Шандраш вигадав усе це, аби поліпшити справи на своїй заправці.
— От же ж старий вигадник, — говорив Поп. — У наші часи не так і багато машин там проїздить. Він тямить, що робить.
— Ну не знаю, — не погодився з ним Ден Ґрін. — Якби ти лише почув його! Думаю, він і справді у все це вірить.
— Що він король ельфів? — обоє засміялися. — Цікаво, до чого він іще додумається.
Фінеас Джадд замислився:
— Я багато років знаю Шандраша. Мені це в голові не вкладається. — Він насупив брови, від невдоволення на обличчі прорізалися зморшки. — Не подобається мені все це.
Ден глянув на нього:
— То думаєш, він у все це вірить?
— Звісно, — мовив Фінеас. — Можливо, я й помиляюсь, але думаю, таки вірить.
— Та як він може в таке вірити?! — вигукнув Поп. — Шандраш не дурний. І в торгівлі не новачок. Думаю, він мусить мати з цього якийсь зиск. А який іще, окрім як підняти на ноги свою заправку?
— Ти що, справді не розумієш, чого він хоче? — запитав Ден, блискаючи у посмішці золотим зубом.
— І чого ж? — ніяк не міг втямити Поп.
— Королівства він домагається, от що я тобі скажу... Щоб правити ним. Як тобі це, Попе? Невже б ти відмовився бути королем ельфів, замість того щоб нидіти у своїй старій крамничці?
— А чим тобі не до вподоби моя крамниця? — образився Поп. — Мені не соромно від того, що я її тримаю. Все ж краще, ніж одягом торгувати.
Ден почервонів.
— А чим тобі не подобається те, що я продаю одяг? — він глянув на Фінеаса. — Ну справді! Що поганого в тому, щоб продавати одяг, адже так, Фінеасе?
Фінеас, що в цей час дивився собі під ноги, підняв очі:
— Га? Що?
— Над чим це ти задумався? — почав допитуватися Поп. — У тебе якийсь стурбований вигляд.
— Мені з голови не йде Шандраш, — відповів Фінеас. — Старіє він. Сидить весь час самотою на заправці, в дощ і сніг, в холод і спеку... А взимку там такі вітрюгани завивають...
— Тобто ти все-таки вважаєш, що він у це вірить? — правив своєї Ден. — Ти не думаєш, що він має з цього який-небудь зиск?
З відсутнім виглядом Фінеас мовчки похитав головою.
Регіт стих. Чоловіки обмінялися замисленими поглядами.
Уже вночі, коли Шандраш замикав заправку, з темряви вигулькнула крихітна постать.
— Агов! — гукнув Шандраш. — Хто це там?
На світло вийшов ельф-солдат і заморгав. Він був одягнутий у коротку сіру мантію, стягнуту на талії сріблястим пояском з пряжкою. На ногах ельфа були маленькі шкіряні чобітки, а з пояса звисав короткий меч.
— У мене для вас важливе повідомлення, — сказав ельф. — Так, куди ж це я його засунув?
Шандраш чекав, поки той шпортався у складках своєї мантії. Зрештою, ельф видобув з неї малесенький сувій і, вправно зламавши воскову печатку, розгорнув його і вручив Шандрашу.
— Що там написано? — запитав Шандраш, майже впритул розглядаючи тонкий пергамент. — Я без окулярів. Букви такі дрібнесенькі, що годі розібрати.