— Працював?
— Розумієте, раніше він був просто іграшкою, сигнал якої досягав максимум кількох кварталів. І діти телефонували один одному зі своїх кімнат. Як з портативного відеоекрана. Комісаре, я хотів випробувати відеопередавач, натиснув на кнопку виклику і заговорив у мікрофон. Я... я з’єднався з кораблем. З лінкором, дислокованим у Проксимі Центавра за вісім світлових років звідси. На відстані, яку покривають лише справжні відеопередавачі. І тоді я одразу викликав Службу безпеки.
Якийсь час Рейнхарт мовчав, потім постукав по коробочці, яка лежала на столі.
— Ви зв’язалися з кораблем блокпоста... оцим?.
— Саме так.
— А якого розміру звичайні відеопередавачі?
Відповів Діксон:
— З двадцятитонний сейф.
— Так я і думав, — Рейнхарт нетерпляче махнув рукою. — Гаразд, Еліоте. Дякую, що надали нам інформацію. Ви вільні.
Працівники Служби безпеки вивели Еліота з офісу. Рейнхарт і Діксон переглянулися.
— Кепські справи, — насуплено промовив Рейнхарт. — У нього є безперечний хист, хист до механіки. Тільки геній міг таке зробити. Згадайте час, з якого він прибув, Діксоне. Початок двадцятого сторіччя. Незадовго до світових воєн. Унікальний був період. Світ вирував і змінювався. То був час неймовірного промислового зростання та відкриттів. Едісон. Пастер. Бербанк. Брати Райт. Винаходи і механізми. Люди виявляли надзвичайні здібності у роботі з технікою. Вони відчували її на інтуїтивному рівні... а ми — ні.
— Тобто...
— Тобто поява такої людини у нашому часі вже сама по собі до добра не доведе, не кажучи вже про воєнну ситуацію. Він надто відрізняється від нас. Він інакше думає і має здібності, яких нам бракує. Як от його вміння все лагодити. І тут ми йому програємо... Тепер я починаю розуміти, чому машини БСД не могли його врахувати. Ми неспроможні зрозуміти цю людину. Вінслоу каже, що він шукав роботу, будь-яку роботу. І запевняв, що може робити що завгодно і лагодити будь-що. Ви розумієте, що це означає?
— Ні, — зізнався Діксон. — То що це означає?
— Чи може хтось із нас щось полагодити? Ні. Ніхто не може. Ми всі, так би мовити, вузькоспеціалізовані. Кожен із нас має свій фах, виконує свою роботу. Я компетентний у своїй галузі, ви — у своїй. Еволюція йде шляхом усе вужчої й вужчої спеціалізації. Людське суспільство — це екосистема, яка змушує всіх до себе пристосовуватися. Постійне ускладнення унеможливлює якесь заняття поза сферою своєї роботи... Я не можу виконувати роботу чоловіка за сусіднім столом. Надто багато знань вимагає кожна галузь. А цих галузей — сила-силенна.
Цей же чоловік зовсім інакший. Він може ремонтувати будь-що і виконувати будь-яку роботу. Він не працює зі знаннями, з наукою — класифікованим нагромадженням фактів. Він нічого не знає. Він спирається на інтуїцію... його сила — в його руках, а не в голові. Він майстер на всі руки. Руки! Вони у нього, немов у художника. І цими руками... він незгірш за бритву може розпанахати наш світ.
— Ну, і що?
— А те, що цей чоловік, чоловік-змінна, прослизнув до Альбертинських гір. Тепер нам знадобиться до біса часу, щоб його знайти. Він розумний... по-своєму розумний. Немов якась тварина. Його буде нелегко спіймати.
Рейнхарт випровадив Діксона. За хвилину він зібрав стос звітів і поніс їх до машин БСД. Бюро було зачинене і опечатане Службою безпеки. Перед охоронцями стояв злий Пітер Шеріков, його борода тряслася від люті, а велетенські ручища впирались у боки.
— Що тут коїться? — запитав він. — Чому я не можу побачити розрахунку?
— Вибачте, — Рейнхарт махнув поліцейським, щоб ті розступилися. — Ходімо зі мною. Я все поясню. — Прохід звільнився, і вони пройшли всередину. Позаду них грюкнули двері, й поліцейські по той бік них знову зімкнулись охоронним півколом.
— Що завело вас так далеко від вашої лабораторії? — запитав Рейнхарт.
Шеріков знизав плечима.
— Кілька речей. Я хотів побачитися з вами. Я викликав вас по відеофону, та мені сказали, що ви поза зоною досяжності. Я подумав, що, мабуть, щось трапилось. То що сталося?
— Скажу вам за кілька хвилин. — Рейнхарт викликав Каплана. — У мене з’явилися нові дані. Негайно завантажте їх, я хочу подивитися, чи зможуть машини їх врахувати.
— Звісно, комісаре.
Каплан узяв пластини з повідомленнями і вставив їх у приймальне відділення. Машини загули.
— Скоро дізнаємося, — тихо промовив Рейнхарт.
Шеріков кинув на нього запитальний погляд.
— Дізнаємося що? Посвятіть і мене. Що тут діється?
— У нас проблеми. Вже близько двадцяти чотирьох годин машини БСД не видають жодної інформації. Просто порожній екран. Абсолютно порожній.
На обличчі Шерікова проступив сумнів.
— Але це неможливо. Якась пропорція існує завжди.
— Пропорція існує, але БСД не може її вирахувати.
— Чому?
— Тому що ми ввели змінний показник. Показник, яким машини не можуть оперувати. І на якому не можуть побудувати жодного прогнозу.
— А вони не можуть ним знехтувати? — лукаво запитав Шеріков. — Просто... просто проігнорувати його?
— Ні. Він існує, і це реальні дані. Тому він і впливає на факти, на загальну суму всіх інших незмінних. Відкинемо його — і результат буде хибним. Машини БСД не можуть ігнорувати ті чи ті дані і видавати при цьому правильний результат.
Шеріков похмуро поскуб свою чорну бороду.
— Мені цікаво: що це за фактор, з яким не може впоратися БСД? Я думав, що Бюро може опрацювати будь-які дані сучасного світу.
— Так і є. Але цей фактор не має нічого спільного із сучасним світом. У тому-то й біда. Повертаючи часову кулю з минулого, Відділ історичних досліджень перестарався і поквапився обірвати виконання програми. Куля повернулася з вантажем... з чоловіком з двадцятого сторіччя. Чоловіком з минулого.
— Зрозуміло. Чоловік з двохсотрічної давнини. — Поляк насупився. — Із радикально відмінним світоглядом. Жодних зв’язків з нашим теперішнім суспільством. Ніяк не залучений до нашої трудової системи. Це, мабуть, і спантеличило машини.
Рейнхарт посміхнувся.
— Спантеличило? Можна і так сказати. У будь-якому разі, вони ніяк не можуть обробити інформацію про цього чоловіка.
Про чоловіка-змінну. Ні статистики, ні прогнозів... І все пішло шкереберть! Ми залежимо від цієї пропорції. Вся підготовка до війни замкнулась на цих показниках.
— Цвяшок від підкови. Пам’ятаєте цей давній віршик? За браком цвяшка підкови не стало. За браком підкови кобили не стало. За браком кобили вершника не стало. За браком[4]...
— Саме так. Один-єдиний фактор, як оцей, одна людина може звести всю нашу роботу нанівець. Важко повірити, що якийсь індивідуум може похитнути підвалини всього суспільного укладу... проте він зміг.
— І до яких заходів ви вдалися?
— Поліція Служби безпеки влаштувала на нього загальну облаву.
— Є результати?
— Минулої ночі він утік до Альбертинських гір. Тепер його нелегко буде відшукати. Очевидно, що протягом наступних сорока восьми годин ми його не знайдемо, але цього часу вистачить, щоб зрівняти весь гірський хребет із землею. Має вистачити. А поки що...
— Готово, комісаре, — обірвав його Каплан. — Новий рахунок. Машини БСД закінчили обробляти щойно введені дані.
Рейнхарт і Шеріков поквапилися зайняти місця перед моніторами.
Деякий час екрани залишались чистими, а потім на своєму звичному місці з’явився розрахунок.
4