Коул ледь посміхнувся.
— Їх не зустрічатимуть оркестри. Їх не чекатимуть ані паради, ані привітальні комісії.
— Може, й ні. Можливо, перший корабель зникне у якомусь дикому світі, де немає нічого, окрім піску та висохлих морів. Проте кожен хоче летіти. Для них це немов свято. Люди бігають, кричать, викидають з вікон речі. Однак мені вже час — мушу повертатися до лабораторій. Там почалася масштабна реконструкція. До речі... — Шеріков засунув руку у свій туго напханий портфель. — Є одна невеличка справа. Поки ви тут одужуєте, не могли б ви проглянути це? — він поклав на ліжко пачку креслень.
Коул повільно підняв їх.
— Що це?
— Розроблений мною проект, — Шеріков підвівся і незграбно рушив до дверей. — Ми перебудовуємо нашу політичну систему, щоб не допустити можливості появи нового Рейнхарта.
Одна людина більше не зможе захопити влади, — він постукав товстим пальцем по кресленнях. — Я розділю владу між усіма громадянами, вона більше не належатиме групі людей, якою керує хтось один... як Рейнхарт керував Радою.
Ця штуковина дозволить порушувати і вирішувати питання безпосередньо народові. Йому не доведеться чекати, поки Рада досягне згоди. Кожен житель зможе виявити свою волю за допомогою такого приладу, повідомити центральне управління про свої потреби та автоматично отримати відповідь. Коли достатньо великий відсоток населення забажає, щоб щось було зроблено, ці маленькі прилади створять активні поля, що об’єднаються з іншими. Рішення не потребуватиме офіційного схвалення Ради. Народ не чекатиме, поки купка сивобородих стариганів збереться його обговорити.
Шеріков запнувся і насупився.
— Але є одна маленька проблемка...
— Яка саме?
— Я не зміг змусити модель працювати. Якісь збої... Мені ніколи не вдавалася така тонка робота. — Біля дверей він зупинився. — Що ж, сподіваюся побачити вас, перш ніж ви нас покинете. Якщо ви почуватиметесь достатньо добре, ми могли б ще поговорити. Можливо, якось пообідаємо разом. Га?
Та Томас Коул не слухав. Він сидів, зігнувшись над кресленнями, напружена зморшка перетнула його обвітрене чоло. Довгі пальці невгамовно ковзали по кресленнях, вздовж ліній схем та реле. Його губи ворушилися — він щось підраховував.
Якусь мить Шеріков постояв, потім вийшов з кімнати і тихо зачинив за собою двері.
Весело замугикавши собі під ніс, він широкими кроками пішов по коридору.
Невтомна жаба
(пер. В. Корсун)
Зенон[5] був першим справді великим науковцем, — заявив професор Харді, обводячи аудиторію суворим поглядом. — Наприклад, його парадокс про жабу і болото. Зенон довів, що жаба ніколи не дістанеться до протилежного краю болота, якщо кожен її стрибок буде вдвічі коротшим за попередній. Попереду завжди залишатиметься коротка, проте цілком реальна відстань.
Запала тиша — студенти групи фізики З-A розмірковували над словами Харді. Потім у кінці аудиторії повільно піднялася рука, і Харді недовірливо втупився в її власника.
— Ну? — запитав він. — Що у вас, Пітнере?
— Але на лекціях з логіки нас вчили, що жаба дістанеться до краю болота. Професор Гроут казав...
— Жаба не дістанеться!
— Професор Гроут каже, що дістанеться.
Харді склав на грудях руки.
— На моїх лекціях жаба ніколи не дістанеться до краю болота. Я особисто перевіряв докази, і я переконаний, що завжди залишатиметься короткий відтинок шляху. Наприклад, якщо вона стрибне на...
Пролунав дзвоник.
Студенти попідводились і рушили до дверей. Професор Харді не став закінчувати речення. Він роздратовано потер підборіддя, несхвально оглядаючи юрбу юнаків та дівчат зі світлими, проте бездумними обличчями.
Коли аудиторія спорожніла, Харді взяв свою люльку і вийшов у коридор. Він подивився ліворуч, потім праворуч і побачив неподалік Гроута, той стояв біля фонтанчика з питною водою, змахуючи краплі з обличчя.
— Гроуте! — гукнув Харді. — Ходіть-но сюди!
Професор Гроут підняв очі і примружився.
— Що?
— Ідіть сюди, — сказав Харді й сам рушив до нього. — Як ви смієте вивчати із студентами Зенона? Він був ученим, і це я маю його викладати, а не ви. Залиште Зенона мені!
— Зенон був філософом, — обурено вирячився на нього Гроут. — Я знаю, до чого ви хилите. До парадоксу про жабу і болото. Так от, щоб ви знали, Харді, жаба без проблем добереться до його протилежного краю. Ви лише збиваєте студентів з толку. Логіка на моєму боці.
— Ха, логіка! — пирхнув Хорді, його очі спалахнули. — Старі запилюжені правила. Це ж очевидно, що жаба потрапила у пастку, у вічну в’язницю, і ніколи з неї не вибереться!
— Вибереться.
— Ніколи.
— Шановні, ви закінчили? — пролунав позаду спокійний голос. Вони різко обернулися. Поряд з ними стояв, посміхаючись, декан. — Якщо так, то чи не будете так люб’язні зайти на хвилинку до мого кабінету, — він кивнув на двері. — Це ненадовго.
Гроут з Харді переглянулися.
— Бачите, що ви наробили? — прошепотів Харді, заходячи до кабінету декана. — Через вас у нас знову проблеми.
— Це ви почали... ви з вашою жабою!
— Сідайте, шановні, — декан вказав на два стільці з твердими спинками. — Влаштовуйтеся зручніше. Даруйте, що турбую вас, коли ви такі зайняті, проте мені необхідно з вами поговорити. — Він замислено на них подивився. — Дозвольте поцікавитись, у чому суть вашої дискусії цього разу?
— Зенон, — пробурмотів Гроут.
— Зенон?
— Його парадокс про жабу і болото.
— Зрозуміло, — кивнув декан. — Жаба і болото. Парадокс, якому дві тисячі років. Дуже давня головоломка. І ви, двоє дорослих чоловіків, стоїте у коридорі, сперечаючись, мов...
— Проблема в тому, — перебив його Харді, — що ніхто ніколи не проводив відповідного експерименту. Парадокс — абстракція чистої води.
— Отже, ви будете перші, хто кине жабу у болото і побачить, що насправді станеться.
— Але жаба не стрибатиме у відповідності до умов парадоксу.
— Отже, вам доведеться її змусити. Даю вам два тижні, щоб підготувати умови для проведення експерименту і пролити світло на цю нещасну головоломку. Я втомився від ваших постійних суперечок. Ви маєте все з’ясувати — раз і назавжди.
Харді і Гроут мовчали.
— Що ж, Гроуте, — зрештою, промовив Харді, — почнімо.
— Нам знадобиться сітка, — сказав Гроут.
— Сітка і банка для жаби, — зітхнув Харді. — Треба якомога швидше все це дістати.
Жаб’ячий коридор, як його незабаром назвали, став проектом, робота над яким почалася з розмахом. Університет виділив для нього майже все підвальне приміщення, і Гроут з Харді одразу почали зносити туди необхідні матеріали та обладнання. В університеті не залишилося жодної душі, яка б не знала про експеримент. Більшість науковців були на боці Харді; вони утворили такий собі Клуб Поразки і посміювались над зусиллями жаби. На кафедрах філософії та мистецтва проводилась агітація за створення Клубу Успіху, проте безуспішно.
Гроут і Харді гарячково працювали над проектом. Два тижні повільно спливали, і вони все частіше почали пропускати свої лекції. Коридор же розростався і ускладнювався, все більше нагадуючи довгу стічну трубу, що простягалася на всю довжину підвалу. Один її кінець зникав у лабіринті дротів та трубок, інший закінчувався дверцятами.
Одного дня, коли Гроут спустився до підвалу, Харді стояв і вдивлявся в трубу.
— Агов! — гукнув Гроу. — Ми ж домовилися нічого не чіпати, поки хтось із нас відсутній.
— Я просто заглядаю всередину. Там зовсім темно, — посміхнувся Харді. — Сподіваюся, жаба зможе розгледіти дорогу.
— Що ж, стрибати вона зможе лише в одному напрямку.
Харді розпалив люльку.
— Як ви дивитесь на те, щоб запустити пробну жабу. Нестерпно хочеться побачити, що із цього всього вийде.
— Надто рано, — Гроут з тривогою дивився, як Харді шукає банку з жабою. — Може, варто ще трішки зачекати?
5
Зенон Елейський (490-430 рр. до н. е.) — давньогрецький філософ, відомий своїми апоріями (парадоксами), якими він намагався довести неможливість руху, простору та множинності, вважаючи, що істинна картина речей осягається мисленням