— Нехай буде з тобою Елрон, — Чаі сяяв. Команда роботів перевірила корабель-розвідник і зрештою дала дозвіл на недалекий переліт. Санґ-ву повільно піднявся на борт корабля і всівся за залишки панелі керування. Він байдуже помахав на прощання, а тоді грюкнув люком і вручну зачинив його на засув.
Доки корабель повз у небі пізнього полудня, він знехотя ознайомився зі звітами й записами, які йому передав Чаі.
Тінкеристи були нечисельним культом, що налічував лише близько кількох сотень членів. Усі вони були з касти технів — найбільш упослідженої з усіх соціальних каст. Найвищою кастою, звичайно, були барди. Вони були наставниками для суспільства, святими людьми, що вели людство до чистоти. Далі поети, які зібрали в сагу історії про великого Елрона Гу, що, згідно з легендами, жив у жахливі дні Часів Божевілля. За поетами були артисти, тоді музиканти, тоді робітники, що наглядали за командами роботів. За ними йшли підприємці, воїни, фермери і, нарешті, техни — найнижча каста.
Більшість технів були білими європеоїдами, неймовірно волохатими, як мавпи, велетенськими світлошкірими істотами, їхня подібність на інші види гомінідів[17] була вражаючою. Можливо, Поламане Перо справді мав рацію, можливо, в них справді текла неандертальська кров і вони принципово не могли досягнути чистоти. Санґ-ву завжди вважав себе антирасистом і недолюблював тих, хто вважав європеоїдів окремим видом. Найбільш затяті фанатики вірили, що дозвіл змішаних шлюбів з європеоїдами завдасть непоправної шкоди всьому людству.
Хай там як, а проблема ця була суто академічною: жодна порядна жінка з вищого класу — індіанців, монголоїдів чи банту, що не втратила самоповаги, — нізащо б не дозволила, аби до неї підступився якийсь євр.
Під кораблем простягалася гола сільська місцина, непривітна і похмура. Ще й досі траплялися шлак і великі червоні плями, що не встигли зарости, але більшість руїн уже були вкриті ґрунтом і бур’янами. Подекуди Санґ-ву бачив людей і роботів, села, незліченні маленькі коричневі кола на зелених полях. Іноді — руїни давніх міст, зяючі виразки, схожі на сліпі роти, назавжди роззявлені до неба. Вони ніколи не закриються — чи принаймні не зараз.
Попереду був район Детройта, названий, як казали, на честь забутого тепер духовного лідера. Там були ще села. Ліворуч від нього — свинцева поверхня води, якесь озеро. Що було поза тим, відомо лиш Елрону. Ніхто так далеко не заходив. Тут не було людей, лише дикі тварини і покручі, що з’явилися внаслідок радіаційного забруднення, яке на півночі все ще було значним.
Він спрямував корабель на посадку. Праворуч лежало відкрите поле, робот-фермер орав його металевим гаком, закріпленим на талії, — якоюсь деталлю, вирваною з покинутої машини. Робот припинив тягнути свій гак і зачудувано спостерігав, як Санґ-ву з глухим ударом незграбно приземлив корабель і зупинився.
— Нехай буде з тобою чистота, — покірно проскрипів робот до Санґ-ву.
Бард узяв свою в’язку з паперами і звітами й запхав її до портфеля. Він клацнув корабельним замком і рушив до руїн міста. Робот знову взявся тягнути заіржавілий металевий гак крізь твердий ґрунт, від напруги він зігнув свою бідолашну спину, працюючи повільно, тихо й без нарікань.
— Куди це бард іде? — доки Санґ-ву втомлено продирався крізь купи уламків і шлаку, поруч з’явився маленький хлопчик. То був дрібний чорнолиций банту у шитому-перешитому червоному лахмітті. Він біг за Санґ-ву, як цуценя, підстрибуючи, відскакуючи і шкірячи білі зуби.
Санґ-ву вдався до підступу: інтрижка з брюнеткою навчила його інстинктивної хитрості й вивертів.
— Мій корабель зламався, — відповів він обережно. Таке й справді траплялося досить часто. — Це був останній корабель, який досі працював на нашому аеродромі.
Хлопець пританцьовував і сміявся, вириваючи шматки зеленої трави, що росла вздовж стежки.
— Я знаю, хто міг би його полагодити, — сказав він безтурботно.
У Санґ-ву прискорилося серцебиття.
— Справді? — пробурмотів він з удаваною байдужістю. — Тож тут є ті, хто практикує сумнівне мистецтво ремонту?
Хлопець серйозно кивнув.
— Техни? — розпитував далі Санґ-ву. — Їх тут багато, серед цих старих руїн?
З боку шлаку і руїн до них підбігли ще чорнолиці хлопчики і кілька маленьких темнооких дівчаток-банту.
— Що трапилося з твоїм кораблем? — пискнув один із них до Санґ-ву. — Він не запускається?
Доки він повільно просувався вперед, усі вони бігали й галасували довкола — незвично дика зграя абсолютно неслухняних дітей. Вони качалися, билися, падали і божевільно ганялися одне за одним.
— Скільки вас тут? — запитав Санґ-ву. — Ви вже пройшли перший інструктаж?
Раптом запала напружена тиша. Діти дивилися одне на одного винувато, всі мовчали.
— Святий Елроне! — Санґ-ву вигукнув з жахом. — То ви всі невчені?
Усі присоромлено похилили голови.
— Як ви збираєтеся зійти до космічної волі? Як ви зможете дізнатися про божественний план? Це вже занадто!
Він вказав своїм товстим пальцем на одного з хлопчиків.
— Чи готуєшся ти постійно до наступного життя? Чи очищуєшся щодень і каєшся? Чи відмовляєш ти собі у м’ясі, сексі, розвагах, грошовій вигоді, освіті й відпочинку?
Але й без цього все було очевидно. Їхній нестримний сміх та ігри доводили, що вони досі розлаштовані, геть не чисті, а чистота — це єдиний шлях, на якому людина може отримати розуміння вічного плану, космічного колеса, яке обертається нескінченно для всіх живих істот.
— Метелики! — з відразою пирхнув Санґ-ву. — Ви як ті звірі чи птахи у небі, що не турбуються про завтрашній день. Ви граєтеся і розважаєтеся сьогодні, думаючи, що завтра не настане. Як комахи...
Але думка про комах нагадала йому про муху з блискучими крильцями і блакитним черевцем, що повзе по гнилих скелетах ящірок, і в шлунку Санґ-ву замлоїло. Зусиллям волі він опанував себе і рушив далі, в бік сіл, що виднілися попереду.
Зусібіч на неродючих полях працювали фермери. Тонкий шар ґрунту лежав поверх шлаку, ламкі й змарнілі стебла пшениці колихалися на вітрі. Ґрунт був жахливим, найгіршим з того, що він бачив. Він відчував під ногами метал, що був майже просто під поверхнею. Згорблені чоловіки й жінки поливали свої хворобливі врожаї з консервних бляшанок і старих металевих бочок, знайдених у руїнах. Віл тягнув примітивного воза.
На іншому полі жінки рвали руками бур’яни. Усі вони рухалися повільно і напівпритомно, вражені паразитами, яких підхопили з ґрунту. І всі були босими. Діти поки були здоровими, але скоро вони теж похворіють.
Санґ-ву глянув на небо і подякував Елрону. Страждання тут були надзвичайно важкими, кожному випадали винятково суворі випробування. Ці чоловіки й жінки гартувалися у розжареному горнилі, тож їхні душі мали б очиститися до вражаючого рівня. В тіні біля напівзадрімалої матері лежала дитина.
Мухи повзали по її очах, мати дихала важко, хрипко, з відкритим ротом. Її коричневі щоки пашіли нездоровим кольором.
Живіт випинався, вона знову була вагітна. Ще одна вічна душа підійметься з нижчого рівня. Жінка крутилася уві сні, її масивні обвислі груди випали з брудного запахала й колихалися з кожним подихом.
— Ходіть сюди, — суворо покликав Санґ-ву банду чорнолицих дітей, що йшла слідом за ним. — Я з вами поговорю.
Ховаючи очі, діти підійшли й оточили його мовчазним колом. Санґ-ву сів, поклав портфель збоку і вміло схрестив ноги під собою у традиційній позі, визначеній Елроном у сьомій книзі вчення.
— Я буду питати, а ви відповідати, — оголосив Санґ-ву. — Хто знає основні катехізиси? — він суворо огледів дітей.
Одна чи дві руки. Більшість набурмосено дивилися вбік.
— Перше! — відрізав Санґ-ву. — Хто ви? Ви — маленька частина космічного плану.
Друге! Що ви? Лише дещиця в системі настільки велетенській, що її неможливо осягнути.
17
Родина приматів, що крім сучасної людини включає також орангутангів, горил і шимпанзе. До неї ж входили і неандертальці.