Він пригнічено поплівся стежкою на вулицю. За мить він зупинив роботизоване таксі й всівся на сидіння.
— Щось мені підказує, що це буде важко пояснити. — Таксі летіло вниз вулицею. — Збіса важко пояснити.
Занімівши від здивування, Горас Бредшоу витріщився на обох. Він зняв окуляри у сталевій оправі і неквапом їх протер. Потім знову начепив їх на свого грубого, схожого на яструбиний дзьоб, носа й подивився вниз. Жабка тихо сиділа на величезному столі з червоного дерева. Врешті він нервовим рухом вказав на жабку.
— Це... Це Томас Метсон?
— Так, сер, — відповів Ерік.
Бредшоу здивовано кліпнув.
— Метсоне! Що в біса з вами сталося?
— Його обернули на жабу, — пояснив Ерік.
— Та я бачу, але це просто неймовірно!
Бредшоу натиснув кнопку на столі.
— Пришліть Дженнінґза з біологічної лабораторії, — наказав він. — Жаба. — Він штрикнув жабу олівцем. — Це справді ви, Метсоне? У відповідь жаба засопіла.
— Господи, — Бредшоу всівся пряміше і витер лоба. Похмура гримаса на його обличчі змінилася стурбованим співчуттям. Він сумно похитав головою.
— Не можу повірити. Думаю, це якась бактеріологічна зараза. Метсон постійно експериментував над собою — серйозно ставився до роботи. Безстрашний чоловік, відмінний працівник. Він добре потрудився для нашої компанії, страшенно шкода, що з ним таке сталося. Звісно, ми надамо йому стовідсоткову пенсію.
До кабінету ввійшов Дженнінґз.
— Викликали, сер?
— Заходьте, — Бредшоу нетерпляче подав йому знак. — Є завдання для вашого відділу. Ви знайомі з Еріком Блейком? Ось він.
— Привіт, Блейку.
— А це — Томас Метсон, — Бредшоу вказав рукою на жабу. — Він з лабораторії кольорових металів.
— Я знаю Метсона, — протягнув Дженнінґз. — Тобто, я знаю Метсона з лабораторії кольорових металів, але щось не пригадую... Здається, він був дещо вищий на зріст. Майже шість футів.
— Оце він і є, — похмуро пояснив Ерік. — Тепер він жаба.
— А що сталося? — у Дженнінґза прокинулася наукова допитливість. — Як йому це вдалося?
— Це досить довга історія, — ухильно відповів Ерік.
— Можете мені розказати? — Дженнінґз з професійною прискіпливістю витріщився на жабку. — Скидається на звичайну жабу. А ви впевнені, що це Том Метсон? Годі, Блейку, говоріть прямо. Схоже, ви знаєте більше, ніж говорите.
Бредшоу уважно поглянув на Еріка.
— А й справді, Блейку, що з ним сталося? У вас якийсь дивний вигляд, очі бігають. Це ви зробили? — Бредшоу звівся на ноги, спершись руками на стіл, його похмуре обличчя було суворим. — Послухайте сюди. Якщо з вашої вини один з моїх найкращих працівників став непридатним до подальшої роботи...
— Не варто так хвилюватися, — спробував заспокоїти його Ерік, гарячково шукаючи вихід зі скрутного становища.
Він нервово помацав жабу. — Метсон — у цілковитій безпеці, принаймні якщо на нього ніхто не наступить. Ми можемо сконструювати для нього якийсь захисний щит і автоматичну систему комунікації, щоб він міг писати слова. Він зможе й далі працювати. Пара допоміжних засобів — і він робитиме все як завжди.
— Відповідайте! — прогримів Бредшоу. — Ви причетні до всього цього? Це ви зробили?
Ерік безпорадно скоцюрбився.
— У певному сенсі, мабуть, але це зробив не я. — Його голос затремтів. — Проте, гадаю, можна сказати, що якби не я...
Обличчя Бредшоу викривилося гнівом.
— Блейку, вас звільнено. — Він вихопив жмут бланків з ящика на столі. — Забирайтеся звідси геть і не повертайтесь. І заберіть руки від жаби — це власність «Терран металз». — Він посунув по столу папірець. — Ось ваш останній чек. І не намагайтеся ще кудись влаштуватись на роботу, я внесу вас у чорний список всієї Сонячної системи. Гарного дня.
— Але ж, містере Бредшоу...
— Жодних виправдань. — Бредшоу махнув рукою. — Просто йдіть геть. Дженнінґзе, нехай ваші люди негайно стають до роботи, слід негайно вирішити проблему. Я хочу, щоб ви повернули цю жабу до її первісного стану. Метсон — життєво важливий для «Терран металз», є робота, впоратися з якою може лише Метсон. Ми не можемо допустити, щоб через ці обставини зупинилися наші дослідження.
— Містере Бредшоу, — заблагав Ерік. — Прошу вас, вислухайте мене. Я теж хочу, щоб Том повернувся до нормального стану, але це можна зробити лише в один спосіб. Ми...
Очі Бредшоу дивилися на нього з крижаною ворожістю.
— Ви досі тут, Блейку? Покликати охорону, щоб вона вас четвертувала? Даю вам одну хвилину, щоб залишити територію компанії. Так ясно?
Ерік скрушно кивнув.
— Так, зрозуміло. — Він розвернувся і знічено почвалав до дверей. — Бувай, Дженнінґзе, бувай, Томе. Якщо буду потрібен, містере Бредшоу, я буду вдома.
— Чаклун, — рубонув Бредшоу. — Полотном дорога.
— А що б ти робив, — запитав Ерік робота-таксиста, — якби твоя дружина перетворилася на камінь, твій найкращий друг — на жабу, а тебе самого вигнали з роботи?
— У роботів немає дружин, — відповів таксист. — Роботи — асексуальні. І друзів вони не мають. Роботи не здатні на емоційні стосунки.
— А їх можуть звільнити з роботи?
— Іноді буває. — Робот пригальмував перед Еріковим скромним шестикімнатним котеджем. — Втім, зважте, що роботів часто здають на переплавку, і з того ж таки металу виготовляють нових роботів. Згадайте драму Ібсена «Пер Ґюнт». Частину, де з’являється Відливник[5]. Ці рядки очевидно провіщують у символічній формі травму майбутніх роботів.
— Так-так. — Дверцята відчинились, і Ерік вийшов. — Думаю, у всіх нас є свої проблеми.
— У роботів проблем найбільше, — дверцята захряснулись, і таксі помчало геть схилом униз.
Найбільше? Навряд чи. Ерік повільно рушив до котеджу, вхідні двері автоматично відчинилися.
— Раді вітати вас, містере Блейк, — привіталися двері.
— Гадаю, Пат досі тут?
— Місіс Блейк вдома, але перебуває в каталептичному чи якомусь подібному на каталепсію стані.
— Її перетворили на кам’яну брилу, — Ерік понуро поцілував її холодні губи. — Привіт, кохана.
Він дістав з холодильника м’ясо, покришив його у мисочку під черевом божка, і туди миттю потекла густа рідина для травлення. Невдовзі єдине око божка розплющилось, кілька разів кліпнуло і сфокусувалося на Еріку.
— Ну що, виспався? — холодно запитав Ерік.
— А я не спав. Мій розум працював над проблемами космічних масштабів. Втім, я відчуваю певну ворожість у твоєму голосі. Щось сталося?
— Та нічого. Нічогісінько. Крім того, що на додачу до всього іншого я втратив роботу.
— Втратив роботу? Це цікаво. А що ще ти мав на увазі?
Ерік вибухнув гнівом.
— Чорт забирай! Ти зіпсував мені життя! — він тицьнув рукою в непорушну постать своєї дружини. — Поглянь! Моя дружина перетворилася на гранітну брилу, а мій найкращий друг — на жабу!
Тінокукной Аревулопапо позіхнув.
— Ну то й що?
— Навіщо?! Що я тобі зробив? За що ти зі мною так? Я стільки для тебе зробив. Привіз тебе сюди, на Терру, годував тебе, постелив у скрині м’яку солому та шматки газет на час транспортування. Тобі цього мало?
— Це правда, ти дійсно привіз мене на Терру. — На темному обличчі бога знову блиснув дивний вираз. — Добре, я поверну твою дружину до звичного стану.
— Справді?! — жалюгідно скрикнув Ерік, в його очах забриніли сльози. Від полегшення він не міг навіть нічого більше спитати. — Боже, я буду дуже вдячний!
Бог зосередився.
— Відійди. Порушити молекулярну композицію організму значно легше, аніж її відновити. Сподіваюсь, мені вдасться повністю відтворити первісну форму. — Тут бог зробив ледь помітний рух.
Навколо закляклої постаті Пат закрутилося повітря, і блідий граніт здригнувся. Поволі її обличчя знову набуло кольору. Враз жінка зробила глибокий вдих, її карі очі були сповнені страху. В її руки, плечі, груди, повернувся колір, розтікся по всьому стрункому тілу. Похитнувшись, вона скрикнула слабким голосом:
5
В останньому акті п’єси «Пер Ґюнт» Генріка Ібсена з’являється Відливник — персонаж, який хоче переплавити душу головного героя, якщо той не пояснить, коли в своєму житті справді був собою.