— То ось чому вони хотіли його зняти.
— Тепи не можуть подати фальшивий рапорт на людину, розум якої непрозорий для проби, у Чистці не такі вже й дурні.
Тепи спочатку мають зняти каптур, тож усі, хто носять каптури, перебувають поза їхнім впливом. Досі тепи використовували розлючений натовп, але це не дуже ефективно. Тому вони працюють над законопроектом у Конгресі. Законопроектом сенатора Волдо про заборону щитів. Він зробить носіння каптурів незаконним, — Каттер іронічно посміхнувся. — Якщо людина невинна, то чому вона заперечуватиме проти сканування свого розуму? Законопроект прирівняє носіння щитів до злочину. Люди, які отримуватимуть каптури, миттю здаватимуть їх Чистці. Навіть один із десяти тисяч не захоче залишити каптура, якщо покаранням буде ув’язнення і конфіскація майна.
— Я якось зустрічався з Волдо. Не вірю, що він запропонував би такий законопроект, розуміючи його наслідки. Якби йому пояснити...
— Саме так! Пояснити йому. Законопроект треба зупинити, бо якщо його ухвалять, нам кінець. І тепи це розуміють. Хтось має поговорити з Волдо і переконати його, — очі Каттера світилися. — Ви з ним знайомі, він вас згадає.
— Що ви пропонуєте?
— Френкліне, ми пошлемо вас назад — зустрітися з Волдо. Це наш єдиний шанс зупинити законопроект, а його треба зупинити.
Транспорт з гуркотом мчав над Скелястими горами, внизу мигтіли чагарники і ліс. — Десь праворуч має бути рівне пасовище, — сказав Каттер. — Я приземлюся там, якщо зможу його знайти.
Він вимкнув двигун, і гуркіт стих. Вони знижувалися над пагорбами.
— Он там, по правий бік, — сказав Френклін.
Каттер плавною дугою повів транспорт до землі.
— Звідси ми зможемо дістатися до маєтку Волдо пішки. — Від зіткнення із землею їх струснуло, випущені опори вгрузли в ґрунт, і вони нарешті зупинилися.
Високі дерева довкола ледь колихалися під вітром. Середина ранку, повітря прохолодне і свіже. Вони були високо в горах з боку Колорадо.
— Які в нас шанси дістатися до нього? — запитав Френклін.
— Невеликі.
Френклін занервував.
— Але чому? Чому невеликі?
Каттер відчинив двері транспорту й зістрибнув на землю.
— Давайте, — він допоміг Френкліну вибратися й захряснув за ним двері. — Волдо охороняють, довкола нього стіна з роботів. Саме тому ми ніколи раніше й не намагалися. Ми не робили б цього і зараз, якби ситуація не була критичною.
Вони проминули пасовище, спускаючись схилом по вузькій, порослій травою стежці.
— Навіщо їм це? — запитав Френклін. — Тепам. Чому вони прагнуть влади?
— Людська природа, я припускаю.
— Людська природа?
— Тепи нічим не відрізняються від якобінців, «круглоголових», нацистів чи більшовиків[8]. Завжди є група, яка хоче вести людство — для його ж власного блага, звісно.
— І тепи вірять у це?
— Більшість тепів вірять, що вони за своєю природою повинні бути поводирями людства. Люди без телепатичних здібностей для них нижчий вид. Тепи — наче наступний щабель, homo superior. І оскільки вони вищі, то, природно, мають і керувати, вирішувати все за нас.
— Але ви з цим не згодні, — сказав Френклін.
— Тепи відрізняються від нас, але це не означає, що вони вищі. Телепатичні здібності не означають вищості загалом. Тепи — не вища раса. Вони люди з особливою здатністю, але це не дає їм права вказувати всім іншим, що робити. Ця проблема постає не вперше.
— А хто ж тоді має вести людство? — запитав Френклін. — Хто має керувати?
— Ніхто не повинен вести людство, воно має вести себе саме, — Каттер раптом зупинився і напружився. — Ми майже на місці, просто перед нами маєток Волдо. Зберіться, усе залежить від наступних кількох хвилин.
— Кілька роботів-охоронців, — Каттер опустив бінокль, — але мене хвилює не це. Якщо біля Волдо є теп, він відчує наші каптури.
— І ми не можемо їх зняти.
— Ні. Тоді вони про все довідаються й передадуть у центр від тепа до тепа. — Каттер обережно скрадався вперед. — Роботи зупинять нас і вимагатимуть документи. Ми розраховуватимемо на вашу директорську перепустку.
Чоловіки вилізли з кущів і перейшли відкрите поле в напрямку до маєтку сенатора Волдо. Вони дісталися до ґрунтової дороги й рушили нею, мовчки вдивляючись перед собою.
— Стій! — з боку поля прожогом наближався робот-охоронець. — Назвіть себе!
Френклін показав йому перепустку.
— У мене директорський допуск. Ми хочемо зустрітися з сенатором, я його давній приятель.
Доки робот вивчав картку-посвідчення, клацали автоматичні реле.
— Директорський допуск?
— Саме так, — відповів Френклін, починаючи нервувати.
— Геть з дороги, — нетерпляче наказав Каттер. — Нам ніколи гаяти час.
Робот невпевнено відступив.
— Вибачте, що зупинив вас, сер. Сенатор у головній будівлі. Проходьте прямо.
— Чудово. — Каттер і Френклін минули робота. На круглому обличчі Каттера виступив піт. — Нам вдалося, — прошепотів він. — Тепер будемо сподіватися, що всередині немає тепів.
Френклін дістався до ґанку і почав повільно підніматися сходами, Каттер тягнувся за ним. Біля дверей Френклін зупинився, глянувши на молодшого чоловіка.
— Може, мені...
— Уперед, — Каттер виглядав напруженим. — Давайте зайдемо всередину. Там безпечніше.
Френклін підвів руку. У дверях щось гучно клацнуло — лінза сфотографувала його й відправила зображення на перевірку. Френклін мовчки молився. Якщо оголошення Чистки про розшук дісталося навіть сюди...
Двері розчинилися.
— Уперед, — випалив Каттер.
Френклін увійшов, роззираючись у напівтемряві. Він кліпав, призвичаюючись до тьмяного світла вестибюля. До них хтось ішов, якась постать, невисокий гнучкий силует, що швидко наближався. Волдо?
Худорлявий юнак з хворобливо-жовтим обличчям і восковою посмішкою увійшов до вестибюля.
— Доброго ранку, докторе Френклін, — привітався він, скинув на плече слем-рушницю і вистрелив.
Каттер і Ернест Аббад дивилися на липке місиво, що колись було доктором Френкліном. Обидва мовчали. Нарешті Каттер підвів руку, його обличчя побіліло.
— Обов’язково було його вбивати?
Аббад ворухнувся, раптом згадавши про його присутність.
— Чому ні? — він знизав плечима і спрямував слем-рушницю Каттеру в живіт. — Він був уже старим і не протримався б довго в таборі під захисним арештом[9].
Каттер дістав пачку сигарет і повільно закурив, не зводячи погляду з обличчя юнака. Він ніколи раніше не бачив Ернеста Аббада, але він знав, хто це. Він спостерігав, як юнак знічев’я копнув тіло на підлозі.
— То Волдо теж теп, — сказав Каттер.
— Так.
— Френклін помилявся. Волдо чудово розуміє наслідки свого законопроекту.
— Звичайно! Законопроект про заборону щитів — ключовий елемент нашого плану. — Аббад повів дулом слем-рушниці. — Знімай каптура. Я не можу тебе просканувати, і мене це нервує.
Каттер завагався. Замислений, він кинув сигарету на підлогу й роздушив підошвою.
— Чому ти тут? Зазвичай ти у Нью-Йорку, а сюди шлях далекий.
Аббад посміхнувся.
— Ми перехопили думки доктора Френкліна, коли він сів у машину до тієї дівчини — до того, як вона передала йому капюшон. Вона не встигла, і ми отримали її чітке візуальне зображення — побачене із заднього сидіння, звичайно. Вона розвернулася, щоб передати йому каптур. Чистка взяла її дві години тому. Вона чимало знала — наш перший реальний контакт. Ми змогли знайти твою фабрику й схопити більшість робітників.
— Справді? — тихо промовив Каттер.
8
Політичні групи, що активно застосовували терор як засіб боротьби за утвердження радикальних ідей щодо зміни політичного устрою. Якобінці — члени політичного клубу, який відстоював радикальний егалітаризм й ідею республіки під час Великої французької революції в кінці XVIII ст. «Круглоголові» — прихильники конституційної монархи, що воювали на боці парламенту в Англійській громадянській війні XVII ст. Більшовики — члени Російської соціал-демократичної робітничої парти (більшовиків), яка відстоювала комуністичні ідеї, була однією з рушійних сил Жовтневої революції в Російській імперії й після перемоги визначала державну політику СССР аж до його розпаду.
9