— А людина колись складе Списки? — запитав Донні.
— Так, — впевнено відповіла Ґрейс.
Ед кивнув.
— Звичайно, хлопче, неодмінно. Може, колись люди і роботи житимуть разом як рівня. У роботів є Партія рівності, що має десять місць у Конгресі. Вони думають, що людей слід допускати без Списків, оскільки очевидно, що... — він затнувся. — Тобто оскільки жодна людина досі не спромоглася їх скласти.
— Донні, — гарячково додала Ґрейс, схилившись над сином. — Послухай мене, слухай дуже уважно. Про це майже ніхто не знає. Роботи не хочуть про це говорити і більшість людей цього не знає, але це правда.
— Що саме?
— Я знаю, що одна людина отримала клас. Цей чоловік склав Списки десять років тому і пробивається далі нагору. Зараз він уже в класі два, а скоро потрапить у перший. Ти мене почув? Людина! І він пробивається нагору.
Донні дивився на неї з недовірою.
— Справді? — недовіра обернулася мрійливою надією. — У класі два? Ти не жартуєш?
— Це все балачки, — буркнув Ед. — Чую їх усе життя.
— Це правда! Я чула, як два роботи говорили про це між собою, коли прибирала одну з інженерних секцій. Вони замовкли, щойно мене помітили.
— Як його звати? — запитав вражений Донні.
— Джеймс П. Кроу, — гордо сказала Ґрейс.
— Дивне ім’я, — пробурмотів Ед.
— Його справді так звати, я знаю. Це не вигадка, а правда! І колись, одного дня, він опиниться нагорі. У Вищій Раді.
Боб Макінтайр стишив голос.
— Так, це правда. Його звати Джеймс П. Кроу.
— То це не вигадка? — жадібно перепитав Ед.
— Така людина справді існує, і він справді у класі два. Пробився нагору, Списки склав просто на раз! — Макінтайр клацнув пальцями. — Роботи все замовчують, але це факт. Усе більше людей дізнається, новини ширяться.
Вони стояли біля службового входу до велетенської будівлі Структурних досліджень. Роботи-чиновники заклопотано заходили й виходили з головних дверей. Високопосадовці, що вміло й ефективно керували терранським суспільством.
Землею правили роботи. Як свідчили історичні плівки, так було завжди. Людей винайшли під час Тотальної війни Одинадцятого Міллібара. Тоді було перевірено й використано всі можливі види озброєнь, і люди були одним із багатьох. Війна цілковито занапастила суспільство, десятиліття потому повсюди панували анархія і руїни. Лише поступово під терпеливим керівництвом роботів відновився порядок.
Люди були корисними для реконструкції, але як їх взагалі винайшли, яким було їхнє призначення, якою була їхня функція у Війні — знання про це загубилося у вибухах водневих бомб.
Історики могли заповнити цю прогалину лише здогадами — що вони й зробили.
— А чому таке дивне ім’я? — запитав Ед.
Макінтайр знизав плечима.
— Я знаю тільки, що він молодший радник Північної безпекової конференції і вже на черзі до Ради, коли отримає клас один.
— А що про це думають роби?
— Їм це не подобається, але вони нічого не можуть вдіяти.
Закон каже, що вони мають допускати людину до роботи, якщо та має достатню кваліфікацію. Вони не сподівалися, звичайно, що колись людина матиме таку кваліфікацію, але цей Кроу таки склав Списки.
— Це справді дивно: людина, розумніша за робів. Цікаво, як так вийшло.
— Він був звичайним майстром. Механіком, що лагодив машини й розробляв електросхеми. Некласованим, звичайно. А тоді раптом склав свої перші Списки, потрапив до класу двадцять. На наступних піврічках отримав дев’ятнадцятий, і вони були змушені дати йому роботу. — Макінтайр захихотів. — Оце так біда, так? Їм довелося сидіти поруч з людською істотою.
— І як вони відреагували?
— Хтось звільнився, вирішивши, що краще піти, ніж сидіти поруч з людиною. Але більшість лишилася, є чимало порядних робів.
— Хотів би я зустрітися із цим Кроу.
Макінтайр насупився.
— Та розумієш...
— У чому річ?
— Наскільки я знаю, він не дуже любить, коли його часто бачать з людьми.
— Чому це? — наїжачився Ед. — Що не так з людьми? Чи він надто поважний і могутній, сидить там з роботами...
— Річ не в тому, — у Макінтайрових очах з’явився дивний вираз, мрійливий і відсторонений. — Не лише в цьому, Еде. У нього є план, грандіозний план. Я не мав би розповідати, але це знаменитий план.
— І що він задумав?
— Поки не можу сказати, дочекайся, коли він потрапить у Раду, потерпи, — очі Макінтайра гарячково світилися. — Це просто бомба, що струсить увесь світ, від якої здригнуться зірки і сонце.
— То розкажи!
— Я й сам точно не знаю, але в Кроу є щось у рукаві, щось неймовірне. Ми всі на це чекаємо, чекаємо на цей день.
Джеймс П. Кроу задумано сидів за полірованим столом з червоного дерева. Ім’я, звісно, було вигаданим. Він узяв його після перших експериментів, посміхаючись при цьому до себе. Ніхто ніколи не дізнається, що воно означає, це залишиться його приватним жартом, персональним і прихованим. А все ж то був хороший жарт, гострий і доречний[11].
Він був невисоким чоловіком ірландсько-німецького походження. Струнким, зі світлою шкірою, блакитними очима і білявим волоссям, яке спадало на обличчя, тож доводилося зачісувати його назад. Кроу ходив у непрасованих мішкуватих штанях і підкочував рукава, був нервовий і дратівливий, безперестанку курив, пив чорну каву й уночі зазвичай не міг заснути. В його голові безупинно роїлися думки.
Кроу раптом звівся на ноги і підійшов до відеопередавача.
— Пришліть Уповноваженого колоній, — наказав він.
Металево-пластикове тіло Уповноваженого проштовхнулося крізь двері в кабінет. Робот R-типу, терплячий і ефективний.
— Ви хотіли... — він затнувся, побачивши людину. На мить його світлі очні лінзи з сумнівом зблиснули. Його риси скривила ледь помітна відраза. — Ви хотіли мене бачити?
Кроу раніше вже спостерігав цей вираз. Безліч разів. Він звик до нього — чи принаймні майже звик. Подив, а тоді гордовита відстороненість, холодна, підкреслена формальність. Він був «містер Кроу». Не Джим. Закон змушував їх звертатися до нього як до рівного. Когось це зачіпало більше, когось менше.
Хтось неприховано демонстрував ворожість. Цей робот стримувався, бо Кроу був його офіційним начальником.
— Так, я хотів тебе бачити, — спокійно сказав Кроу. — Мені потрібен звіт вашого відділу. Чому він досі не надійшов?
Робот закляк, досі гордовитий і відсторонений.
— Підготовка такого звіту забирає чимало часу. Ми докладаємо всіх зусиль.
— Він має бути готовий протягом двох тижнів, не пізніше.
У роботі точилася внутрішня боротьба між вкоріненими упередженнями і урядовими вимогами.
— Звісно, сер. Звіт буде готовий за два тижні. — Він рушив геть з кабінету, двері за ним зачинилися.
Кроу гучно зітхнув. Докладають всіх зусиль? Аякже. Аби лише не вдовольнити людської істоти, навіть якщо вона у ранзі радника і отримала клас два. Усі вони саботували роботу, аж до найнижчої ланки. Дошкуляли дрібницями.
Двері розтанули, і в кабінет жваво в’їхав інший робот.
— Здоров, Кроу. Маєш хвилинку?
— Звичайно, — Кроу усміхнувся. — Заходь і сідай. Я завжди радий з тобою поговорити.
Робот вивалив Кроу на стіл якісь папери.
— Тут записи й таке інше. Робочі дрібнички. — Він уважно подивився на людину. — Ти виглядаєш засмученим. Щось сталося?
— Затримується звіт, який мені потрібен. Хтось не поспішає.
— Звична історія, — зітхнув L-87t. — До речі, ми ввечері зустрічаємося. Не хочеш зайти і виголосити промову? Має зібратися багато учасників.
— Що це за зустріч?
— Партійна. Про рівність. — L-87t махнув правим затискачем, вивівши у повітрі якусь подобу півкола — Знак Рівності. — Ми були б раді, якби ти був з нами, Джиме. Прийдеш?
— Ні. Хотів би, але у мене купа роботи.
11
Зі скасуванням рабства після Громадянської війни у США (1861-1865 рр.) низка штатів, переважно південних, що входили до Конфедерації, запровадила так звані «закони Джима Кроу». Вони передбачали сегрегацію між білими і чорношкірими та індіанцями в публічних місцях, громадському транспорті, освіті тощо, а також фактично позбавляли можливості небіле населення голосувати на виборах. Остаточно були скасовані лише 1965 року. Джим Кроу — популярний у фольклорі чорношкірих рабів герой, якого Томас Райс на початку XIX століття зробив персонажем своїх п’єс, створивши стереотипний образ ледачого, ненадійного і дурного чорношкірого.