Саме тоді, як Швейка вели до приймальні канцелярії, у кнайпі «Під келихом» пан Палівець передавав справи заплаканій дружині, по-своєму заспокоюючи її.
— Не плач, не реви! Що вони мені можуть зробити через обісраний портрет цісаря?
Ось так мило й чарівно вступив бравий вояк Швейк у світову війну. Істориків, без сумніву, цікавитиме той факт, що він передбачав далеке майбутнє. Правда, ситуація пізніше склалася інакше, аніж Швейк викладав її «Під келихом», але він не мав дипломатичної освіти, і це слід взяти до уваги.
БРАВИЙ ВОЯК ШВЕЙК В УПРАВЛІННІ ПОЛІЦІЇ
Сараєвський атентат[15] наповнив управління поліції численними жертвами. Тягали одного за одним, а старий інспектор у приймальні канцелярії добродушно казав:
— Вам цей Фердинанд боком вилізе!
Коли Швейка замкнули в одній з численних камер другого поверху, там уже сиділо ціле товариство — шестеро осіб. П’ятеро примостилися навколо столу, а в кутку на нарах, немов тримаючись осторонь від них, чепів чоловік середніх років. Швейк почав розпитувати, за що кого замкнули. Від п’ятьох, що сиділи біля стола, дістав майже однакову відповідь:
— «Через Сараєво», «через Фердинанда», «через вбивство пана ерцгерцога», «за Фердинанда», «за те, що в Сараєві пана ерцгерцога спровадили на той світ».
Шостий, який цурався тих п’ятьох, сказав, буцімто він тому не хоче мати з ними нічого спільного, щоб на нього не впало якесь підозріння; він, мовляв, сидить тут лише за спробу вбивства з метою пограбування одного дядька з Голиць. Швейк підсів до товариства змовників, які вже вдесяте оповідали, як вони вклепалися в цю історію — їх усіх, крім одного, спіткало це в шинку, винарні або в кав’ярні. Винятком був надзвичайно гладкий пан в окулярах із заплаканими очима. Його заарештували вдома, на квартирі, бо за два дні до замаху в Сараєві він оплатив «У Брейшки» рахунок за двох сербських студентів політехніки; до того ж, таємний агент Брікс бачив його п’яненьким у їхньому товаристві в «Монмартрі» на Ржетєзовій вулиці, де він за них також платив, як це стверджував його власний підпис у протоколі.
На попередньому слідстві в поліції він у відповідь на всі запитання лише одноманітно квилив:
— Я маю паперову крамницю.
На що діставав таку ж стереотипну відповідь:
— Це вас не виправдовує.
Невеликий на зріст пан, якого схопили у винарні, був учителем історії і намагався викласти власникові винарні історію різних атентатів. Його заарештували саме тоді, коли він закінчив психологічний аналіз кожного замаху словами:
— Ідея атентату так само проста, як «колумбове яйце».
— Зовсім така, як те, що вас чекає панкрацька тюрма, — доповнив його висновок при допиті комісар поліції.
Третій змовник був головою добродійного товариства «Доброміл» в Годковічках. У день атентату «Доброміл» влаштував гуляння з концертом. Прийшов жандармський вахмістр і звернувся до присутніх, щоб вони розійшлися, бо, мовляв, Австрія в жалобі, на що голова «Доброміла» добродушно відповів:
— Зачекайте хвилинку, нехай дограють до кінця «Гей, слов’яни»[16].
Тепер він сидів з похнюпленою головою і нарікав:
— У серпні відбудуться перевибори правління, і коли я до того часу не повернуся додому, може статися, що мене не оберуть. А мене вже десятий раз обирають головою. Я цієї ганьби не переживу.
Дивну штуку утнув небіжчик Фердинанд четвертому заарештованому, людині бездоганного характеру і незаплямованої репутації. Цілі два дні він уникав будь-яких розмов про Фердинанда і раптом увечері в кав’ярні за мар’яжем, б’ючи хрестового короля козирною дзвінковою сімкою, сказав:
— Сім кульок, як у Сараєві.
П’ятий, котрого, як він сам казав, посадили «через це вбивство пана ерцгерцога в Сараєві», ще й сьогодні був з наїжаченими від жаху волоссям і бородою, чим дуже нагадував кошлату болонку. В ресторані, де його заарештували, він узагалі не тільки не вимовив ні слова, а навіть не читав і газет про вбивство Фердинанда. Він сидів сам-один біля столика, коли до нього підійшов якийсь пан, сів навпроти і швидко запитав:
— Ви про це читали?
— Не читав.
— Знаєте про це?
— Не знаю.
— А знаєте, про що йдеться?
— Не знаю, мене це не цікавить.
— А все ж таки вас це повинно було б цікавити.
— Не знаю, що б мене могло цікавити? Я викурюю сигару, випиваю кілька кухлів пива, вечеряю, а газет не читаю. Газети брешуть. Навіщо мені хвилюватися?
— Значить вас не цікавить це вбивство в Сараєві?
— Мене взагалі не цікавить жодне вбивство. Хай собі буде в Празі, у Відні, в Сараєві чи в Лондоні. Для цього є державні установи, суди і поліція. Якщо когось десь уб’ють, то так йому й треба — чому ти, бовдуре, був такий необережний, що дозволив себе вбити?