Але Пелле подумав: «Ану ж і я збігаю надвір і подивлюся, що й до чого, поки потяг стоїть». І перш ніж хтось його побачив, Пелле зістрибнув із сидіння, прошмигнув з купе і з тамбура (бо двері були відчинені) та й скочив на перон. Поблизу вимахував червоним прапорцем начальник станції.
«Напевно, сьогодні в нього день народження, — подумав Пелле, — тому він із прапором.[3] Ось я його привітаю», — і, ставши перед начальником станції, Пелле випалив:
— Маю честь привітати пана начальника станції з днем народження!
Проте начальники станцій аніскілечки не розуміють котячої мови, і цей начальник станції нічогісінько не втямив зі слів Пелле, лише гукнув до замащеного в сажу залізничника, що саме проходив мимо:
— ЧИ ТИ БАЧИВ КОЛИ-НЕБУДЬ БЕЗХВОСТОГО КОТА?
Почувши те, Пелле образився й чкурнув пероном далі.
Та що це таке? Потяг рушив з місця! Пелле прожогом скочив на підніжку й останньої миті йому таки пощастило попасти в тамбур останнього вагона.
А потім, правда, запізно, він помітив, що вскочив не до свого потяга, а до того, що йшов у протилежний бік. А той потяг, яким він їхав, ще стояв на станції — в одному з вікон гулькнуло личко Улле.
Бідолаха Пелле мчав назустріч невідомій долі!
Дванадцятий розділ
Дядечко Карлсон
Назустріч невідомій долі — сам-самісінький у останньому тамбурі якогось велетенського, поганющого, чужого потяга!
Начальник станції з прапорцем, приуроченим до дня народження, розтанув у далині. Пелле присів, замислився, раз-другий облизався. Який страшний протяг у цьому відкритому тамбурі! Та ось Пелле загледів величезну сумку з газетами. «Там, певно, тепло й затишно, — подумалось йому. — Залізу-но я туди». І він заліз до сумки з газетами.
Трохи згодом прийшов хлопчина в зеленому вбранні. Підняв тяжку сумку й подався з нею мандрувати вагонами потяга, гукаючи: «НАЙСВІЖІШІ СТОКГОЛЬМСЬКІ ГАЗЕТИ, ТИЖНЕВИКИ, КНИЖКИ!»
— Можна «Вечірню газету»? — спитав огрядний дядечко, голова якого блищала, мов коліно (цебто, він був геть лисий).
— Авжеж, — відповів хлопчина, схилившися до сумки, і нараз із «Вечірніх газет» виткнулася злякана голівка Пелле Безхвостого.
Хлопчина здригнувся, не ймучи віри своїм очам. Та огрядний дядечко виявив великодушність. Обережно вийняв Пелле з сумки, злегенька його поплескав і сказав:
— Що ти за шалапут? Може, це недільний додаток «Вечірної газети»?
— Няв, — відповів Пелле.
— О, мені доводилось бачити й гірші недільні додатки, — сказав дядечко. — Мабуть, цей додаток уміє й облизуватись?
Пелле ревно лизнув йому руку шорстким язичком. Як же гарно з цим огрядним дядечком!
— Шкода, що в мене з собою немає ні салаки, ні молока, — провадив далі дядечко. До речі, звався він Карлсон, тож далі ми називатимемо його дядечко Карлсон. — У мене є лише сигара, а ти, мабуть, не куриш, правда ж?
— Няв, — відповів Пелле.
— Ну, я тільки спитав, — сказав дядечко Карлсон. — Але стривай… Тут ось у мене є пачка таблеток. Може, попробуєш одну?
Пелле понюхав білу таблетку, але вона його не зацікавила.
— Що ж, переб’єшся й так, не бачу іншої ради, — сказав дядечко Карлсон. — Зрештою, може, ти не дуже й голодний?
Ні, Пелле не був голодний, аніскілечки не був. Сталося стільки дивовижних речей, що йому просто не думалося про голод. Яке щастя, що він зустрів цього великодушного дядечка Карлсона! Але що буде далі? Чи візьме його з собою цей дядечко Карлсон, коли висяде з потяга, чи лишить напризволяще? Чи повернеться Пелле коли-небудь до Біргітти?
— Про що міркуєш, котусю? — спитав дядечко Карлсон. — Скоро зійдемо з потяга та й почимчикуємо до мене додому їсти салаку. Може, в коморі для тебе знайдеться й крапля вершків.
Який приємний цей дядечко Карлсон! Очевидно, він улаштує в себе вдома справдешній святковий обід. Зібравши валізки, дядечко Карлсон взяв Пелле під пахву й, коли потяг зупинився, зійшов на перон.
А там сталося щось неймовірно жахливе. До дядечка Карлсона кинувся велетенський, завбільшки з теля, пес, і Пелле з переляку випручався з-під дядечкової пахви й чимдуж помчав у напрямку міста, що розкинулося за станційною будівлею. Він зупинився аж тоді, як відчув безпеку, на вуличці, де було повно підвальних віконець, у які на випадок чого можна було шмигнути.
3
У скандинавських країнах на день народження вивішують прапор на високій щоглі перед будинком.