Дійсно апеляційний суд повинен був застосувати ч. 1 ст. 70 КК замість ч. 4 ст. 70 КК, однак, на наш погляд, не тому, що “злочини, які він вчинив були скоєні одночасно, і його дії отримали окрему кваліфікацію”, оскільки це не є перешкодою для застосування ч. 4 ст. 70 КК, а тому, що вирок місцевого суду не набрав законної сили і Д. ще не відбуває по ньому покарання. Апеляційний суд міг наприклад, змінити розмір або вид покарання призначений засудженому місцевим судом за злочин, передбачений ч. 2 ст. 368 КК.
Розділ 2 Призначення покарання за сукупністю вироків
Згідно зі ст. 71 КК, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Остаточне покарання за сукупністю вироків повинно бути більше покарання, призначеного за новий злочин, а також невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
У теорії кримінального права виникало питання про те, які правила сукупності, злочинів або вироків необхідно застосовувати, якщо злочин вчинено після проголошення вироку, але до набрання ним чинності. Верховний Суд України однозначно відповів на це питання: покарання призначається за сукупністю вироків (ст. 71 КК), коли засуджена особа до повного відбування основного чи додаткового покарання вчинила новий злочин, а також коли новий злочин вчинено після проголошення вироку, але до набрання ним законної сили (п. 25 постанови Пленуму)[129]. Іншу точку зору по цьому питанню має В.І. Тютюгін [130].
Таким чином, ознаками призначення покарання за сукупністю вироків, є:
1. Постановлений вирок, за яким особу засуджено до певної міри покарання;
2. Це покарання засудженим ще повністю не відбуте (є невідбута частина покарання).
У судовій практиці виникало питання про правомірність застосуванні ст. 71 КК, коли винна особа вчиняла новий злочин до повного відбуття покарання, проте до моменту призначення покарання за новим вироком, покарання за попереднім вироком вже було повністю відбуте.
На нашу думку, призначення покарання за сукупністю вироків в даному випадку не застосовується, оскільки відсутня невідбута частина покарання за попереднім вироком, яку необхідно приєднати повністю або частково, за винятком деяких випадків, коли по кримінальній справі одночасно застосовуються правила ч. 4 ст. 70 КК (про це детальніше буде розглянуто далі). Такої ж точки зору придержується і В.І. Тютюгін[131].
Приклад перший: Вироком районного суду від 15.03.2005 р. Т. було засуджено за ч.1 ст. 122 КК на 2 роки позбавлення волі за злочин який він вчинив 27.06.2003 р. Оскільки його 19.11.2002 р. було ще засуджено за ст. ст. 15-185 ч.1 КК до 12 місяців виправних робіт з відрахуванням 15 % заробітку, суд на підставі ст. ст. 71 і 72 КК, остаточно призначив йому покарання у виді 2 років 1 місяця позбавлення волі. При цьому місцевий суд виходив тільки з того, що Т. після постановлення вироку але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин. Ухвалою апеляційного суду від 18.01.2006 р., вирок змінено, виключено посилання суду на застосування відносно засудженого ст. ст. 71 і 72 КК, оскільки останній у зв'язку із вчиненням нового злочину був затриманий тільки 26.12.2004 р., тобто після повного відбуття покарання за попереднім вироком, а тому до новопризначеного покарання воно не могло бути приєднане[132].
Приклад другий: Вироком районного суду від 30.01.2006 р. С., раніше судимого 07.04.2004 р. за ч. 3 ст. 185 КК із застосуванням ст. 69 КК на 240 годин громадських робіт, було засуджено за ч. 5 ст. 185 КК на 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна. На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків С. остаточно визначено покарання у виді 8 років 18 днів позбавлення волі з конфіскацією всього майна. Верховний Суд України, змінюючи вирок суду, відзначив, що, не зважаючи на те, що засуджений вчинив новий злочин у період після постановлення вироку від 07.04.2004 р. і до повного відбуття ним призначеного покарання, на час постановлення оскаржуваного вироку він фактично відбув призначене йому покарання у виді 240 годин громадських робіт, про що свідчить довідка кримінально-виконавчої інспекції району. Тому призначаючи С. покарання за правилами ст. 71 КК, суд фактично засудив його до відбування вже відбутого ним покарання, що суперечить вимогам ч. 3 ст. 2 КК[133].
130
Зінченко І.О., Тютюгін В.І. Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання, с. 244–252.