Ми згодні з цим рішенням Верховного Суду України, за виключенням того, що “основне покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади і основне покарання у виді позбавлення волі, у відповідності з правилами, встановленими ч. 3 ст. 72 КК поглиненню не підлягають і виконуються самостійно”, оскільки ці правила встановленні тільки при складанні покарань за сукупністю злочинів або вироків (ч. 3 ст. 72 КК) і не поширюються при призначенні остаточного покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим (більш детально це питання розглянуто в розділі 1.1.).
Якщо суддям через будь-які причин (зокрема, великої кількості злочинів, що можуть бути вчинені як до проголошення першого вироку, так і після нього) важко визначитися, що в даному випадку, сукупність злочинів або сукупність вироків, пропонуємо їм, використовуючи вищезгаданий приклад, складати схему № 1.
СХЕМА № 1
1 — дата постановлення першого вироку;
2 — дата постановлення другого вироку;
3 — злочини вчиненні до 21 березня 2005 р.;
4 — злочини вчиненні між 21 березнем та 25 липнем 2006 р.
Суддя, не звертаючи увагу на крапки 1 і 2 (дати проголошення вироків у справах), звертає увагу на дати вчинення злочинів, що поєднані цифрами 3 і 4. Якщо є тільки цифра 3, значить є сукупність злочинів, передбачена ч. 4 ст. 70 КК. Якщо є тільки цифра 4, то має місце сукупність вироків (ст. 71 КК). Проте, якщо у Вашому випадку є цифри 3 і 4, то в наявності як сукупність злочинів, так і сукупність вироків.
2.1.2. Відмінність між призначеннями покарання за сукупністю злочинів та сукупністю вироків
1. Головна відмінність полягає в співвідношенні між часом вчинення злочинів і часом засудження за них:
— ст. 70 КК підлягає застосуванню, коли всі злочини були вчинені до засудження за будь-який з них;
— ст. 71 КК підлягає застосуванню коли злочин вчиняться після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання за попереднім вироком.
2. Друга відмінність стосується правил призначення остаточного покарання:
— за ст. 70 КК суд може застосувати принцип як поглинання, так і складання призначених покарань;
— за ст. 71 КК суд може застосовувати тільки принцип складання призначених покарань.
Приклад: Місцевий суд вироком від 22.09.2006 р. засудив К., який раніше був судимий 20.07.2006 р. за ч. 2 ст. 185 КК із застосуванням ст. 71 КК на 5 років позбавлення волі, — за ч. 2 ст. 186 КК на 4 роки позбавлення волі. На підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю злочинів призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі. Із матеріалів справи вбачається, що грабіж К. вчинив 23.01.2005 р. У касаційному поданні прокурор порушив питання про скасування вироку в зв’язку з тим, що суд всупереч вимогам ч. 4 ст. 70 та ст. 71 КК неправильно застосував принцип поглинення покарань, а також не визначив остаточне покарання більшим від покарань, призначених за новим та попереднім вироками. Верховний Суд України, відмовляючи в задоволенні касаційного подання, відзначив, що відповідно до вимог ч. 4 ст. 70 КК суд, встановивши винуватість засудженого в злочині, вчиненому до постановлення вироку за інші злочини, скоєні ним після першого у часі злочину, призначає покарання за сукупністю злочинів шляхом використання передбачених ч. 1 цієї ж статті КК принципів визначення остаточного покарання поглинення менш суворого покарання більш суворим або повного чи часткового складання призначених покарань. Злочин проти власності К. вчинив до постановлення вироку місцевого суду від 20.07.2006 р., яким його було засуджено за сукупністю вироків до позбавлення волі на строк 5 років. Новий вирок було постановлено 22.09.2006 р. По відношенню до нього вирок суду від 20.07.2006 р. за часом вважається попереднім. Визначаючи К. остаточне покарання за сукупністю злочинів, суд застосував принцип поглинення менш суворого покарання, яким в даному випадку було покарання за новим вироком, більш суворим, визначеним йому попереднім вироком. Використаний спосіб призначення покарання за сукупністю злочинів відповідає вимогам кримінального закону, а тому твердження прокурора про необхідність застосування принципу складання покарань та визначення його в більшому розмірі є необґрунтованим[138].