В постанові Пленуму в редакції від 24 жовтня 2003 р. відповідей на ці питання не було.
На нашу думку, перша точка зору прибічників у Верховному Суді України є більш обґрунтованою.
По-перше, згідно з ч. 3 ст. 72 КК основні покарання у виді штрафу і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів і сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно. Дане правило є винятком із загального правила складання покарань, передбаченого ч. 1 ст. 72 КК, коли менш суворі види покарань переводяться в більш суворі, оскільки законодавець не передбачив переводу штрафу або позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю в інші більш суворі види покарань, а тому на нього не можуть розповсюджуватися всі без винятку правила призначення покарань, передбачених в ст. ст. 70 та 71 КК. Тобто, на наш погляд, в даному випадку існує колізія між ч. 3 ст. 72 КК та ч.ч. 1 та 4 ст. 71 КК, а тому одночасно застосовувати правила, передбачені ч. 3 ст. 72 КК, та правила, передбачені ч.ч. 1 та 4 ст. 71 КК, неможливо. Питання колізії між статтями Загальної частини КК недостатньо дослідженні в теорії кримінального права тому «в таких випадках потрібно керуватися принципом, відповідно до якого всі неясності, суперечливості закону вирішаються на користь особи, щодо якої застосовується кримінальний закон[287].
Що ж стосується роз’яснення у п. 10 абзацу п’ятого постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року проте, що незважаючи на те, що призначення покарання, яке згідно з ч. 3 ст. 72 КК за сукупністю вироків з іншими видами покарань не підлягає, суд має застосувати вимоги ст. 71 КК і визначити за сукупністю вироків таке остаточне покарання, яке має бути більшим як від покарання, призначеного за новий злочин, так і від невідбутої частини покарання за попереднім вироком[288], то ми з цим також не можемо погодитися, оскільки Пленум фактично дав роз’яснення судам не виконувати вимоги закону (ч. 3 ст. 72 КК) про заборону складання покарань, передбачених ч. 3 ст. 72 КК, з іншими видами покарань, а це на наш погляд, є неприпустимим.
В теорії кримінального права ці питання детально досліджував В.І. Тютюгін, який відзначав, що перелічені у ч. 3 ст. 72 КК види покарань належать то тієї їх групи, в яку входять такі різновиди покарання, які з урахуванням характеру право обмежень, що в них містяться, не можуть бути співвіднесені між собою в якому-небудь еквіваленті і тому визнаються законом такими, що не підлягають переводу одне в інше, а звідси — і не можуть бути призначенні за сукупністю злочинів шляхом їх складання. Таким чином, закон, виходячи з неможливості переводу таких видів покарань одне в інше, а отже, і їх складанню, встановлює особливий порядок призначення покарання їх за сукупністю злочинів. Тому у випадках, передбачених ч. 3 ст. 72 КК, має місце ситуація, коли не тільки при призначенні покарань за окремі злочини, а й при визначенні остаточної його міри за їх сукупністю у вироку зазначаються відразу декілька видів основних покарань, бо всі вони застосовуються до засудженого одночасно — без поглинення і складання між собою[289].
По-друге, остання точка зору, на нашу думку, містить в собі також і суперечності. Головний постулат її полягає у тому, що штраф або позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів і вироків підлягає складанню з іншими видами покарань. Це означає, що якщо буде застосований принцип складання покарань, то замість двох окремих покарань, необхідно призначити єдине загальне покарання, яке містить в собі два попередні покарання. «Між тим, при призначенні за сукупністю тих видів покарань, які зазначені у ч. 3 ст. 72 КК, відсутні всі ті умови, які є необхідними і обов’язковими для складання. Ці покарання у поєднанні як між собою, так і й з іншими видами покарань не складаються і у зв’язку з цим не утворюють певну (загальну, єдину) їх суму, а застосовуються до засудженого всім разом (одночасно) і виконуються самостійно, тобто окремо, незалежно одне від іншого, кожне, так би мовити, «само по собі»[290]. Ми повністю згодні з точкою зору В.І. Тютюгіна по цьому питанню і вважаємо, що до цих видів покарань не може бути застосований принцип складання також і тому, що вони являються неспільномірними величинами між собою. В математиці такі величини не мають загальної міри, а тому не можуть бути складенні між собою[291]. Як неможливо скласти ріст чоловіка в метрах з його вагою в кілограмах, так і неможливо скласти покарання у виді стягнення штрафу в розмірі 1000 грн. з покаранням у виді позбавлення волі строком на 3 роки.
287
Навроцький В.О. Основи кримінально-правової кваліфікації. — К.: Юрінком Інтер, 2006, с. 414.
289
Зінченко І.О., Тютюгін В.І. Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання, с. 208.
291
Математика: Школьная энциклопедия. — М.: Большая Российская энциклопедия; Дрофа, 1997. — С. 340, 351.