Цього мало. Впродовж останніх 20 років до справи вивчення історії УПА долучились академічні дослідники з України. Маю на увазі, насамперед, таких знаних у професійному середовищі фахівців із бездоганною репутацією, як Д. Вєдєнєєв, О. Веселова, О. Вовк, Л. Гриневич, В. Дзьо-бак, С. Здіорук, І. Ільюшин, Г. Касьянов, А. Кентій, С. Кокін, С. Кульчицький, О. Лисенко, О. Марущенко, В. Ніколь-ський, Г. Папакін, І. Патриляк, О. Стельмах, Ю. Шаповал, М. Шитюк, 3. Яцишин та інші. Поки так звана еліта незалежної України грабувала, продавала, розтринькувала державу, ці люди сумлінно виконували свій громадянський та професійний обов’язок — шукали правду.
2005 р. їх багаторічна подвижницька праця увінчалася 500-сторінковою «підсумковою публікацією напрацювань робочої групи істориків, створеної при урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА. В ній всебічно розглянуто ті ключові питання щодо діяльності ОУН і УПА, здебільшого в період Другої світової війни, які викликають найбільш гострі дискусії в українському суспільстві. В останньому розділі книги аналізується ідеологія українських націоналістів»[1]. Не можна не відзначити принципово важливого доробку й таких дослідників, як Т. Андрусяк, І. Андрухів, І. Білас, В. В’ятрович, Д. Головко, В. Деревійський, О. Дмитерко, В. Коваль, І. Марчук, В. Мороз, О. Рубльов, В. Сергійчук, Г. Стародубець, О. Стасюк, С. Ткаченко, Б. Ярош, та багатьох інших. Лише перелік оприлюднених ними монографій та статей зайняв би декілька сторінок цієї книжки.
Здавалось би, за такої кількості, але, найголовніше, якості публікацій, сучасне українське суспільство мусило б мати чітку, ясну, прозору, аргументовану, всебічно досліджену історію Української Повстанської Армії. В суспільстві мала б існувати хоч якась подоба консенсусу. Але всім нам зрозуміло, що такого взаєморозуміння немає. Більше того. Попри 20-річні зусилля наукової громадськості, в суспільній свідомості функціонують дві діаметрально протилежні оцінки. «Священні війни» навколо надання звання Героя України Степанові Бандері та Романові Шухевичу ці два підходи вкотре поширили й закріпили.
Отже, сьогодні, в рік 70 річниці «офіційного» ювілею УПА, історія її, якщо взяти до уваги вислів «Імператора всіх французів», усе ще відсутня. Ми не маємо ані погодженої всіма неправди, ані правди про УПА. Попри накопичені циклопічні гори матеріалів, пересічна людина (як ото автор цих рядків) не має коректних, несуперечливих відповідей на прості питання: ким, де і коли цю Армію було створено? Громадянами якої країни були її вояки? Яке відношення до її створення мала ОУН(б)? Якою була реальна роль у «бандерівському» націоналістичному русі в 1941–1949 рр. власне Степана Бандери? Яку роль відіграв він у створенні УПА та в її війні проти СРСР? Кому присягала УПА? Хто був (були), коли і як довго її головнокомадувачем (головнокомандувачами)? Якими військовими статутами вона послуговувалася? Де і коли вона припинила своє існування? Якою в різні проміжки часу була її чисельність? Нарешті, яким був (якщо був) її правовий статус?
Наразі на рівні суспільної свідомості — чи то в Україні, чи то в Росії, чи то в Польщі, чи то деінде взагалі — функціонують, головним чином, міфи. Наприклад, такі: УПА створило ОУН. День народження — 14 жовтня 1942 р. Першу з цих тез підтверджено на урядовому рівні. Другу — на цьому ж рівні спростовано. «На створення збройних сил провід ОУН(б) йшов під тиском власних низових структур… Незабаром після військової конференції проводу ОУН(б) в грудні 1942 р. «урядуючий провідник» Микола Лебідь розпорядився реорганізувати нечисленні збройні загони. Було взято курс на організацію повстанської армії партизанського типу. У післявоєнні часи провід ОУН(б) вирішив, що днем народження УПА слід вважати 14 жовтня 1942 р. Обгрунтування цієї дати не виглядає переконливим…»[2]. Підкреслюю: це — офіційна точка зору уряду України, яка спирається на результати багаторічних досліджень провідних науковців України. У 14-ти його розділах можна знайти чіткі оцінки, підкріплені сотнями документів. Єдине чого не вистачає, так це розуміння — а скільки ж усього «багнетів» нараховувала ця Армія, коли вона припинила своє існування, якими були її втрати, юридичний статус під час збройної боротьби та після її припинення? Нарешті, ким з точки зору діючого на той момент міжнародного права були українські повстанці?
1
Організація Українських Націоналістів і Українська Повстанська Армія: Історичні нариси / НАН України; Інститут історії України / С. В. Кульчицький (відп. ред.). — К.: Наук, думка, 2005. — 495 с. Ознайомитися з повним текстом можна на сайті Інституту історії України НАН України за електронною адресою http://www. history, oig. ua/?litera&kat=5&id=2032.
2
Рубрика 8-ма. Про час створення УПА // Організація Українських Націоналістів і Українська Повстанська Армія. Фаховий висновок Робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА. — 1ІАІІ України; Інститут історії України. — Київ, Наукова думка, 2005. — 53 с. — С. 16–17.