б) особи, які входять до складу озброєних загонів, що не належать до вказаних в п. а) збройних сил, якщо ці загони виникли на незайнятій військами РККА території супротивника, мають ознаки військової організації, певний відмітний знак, відкрито носять зброю і дотримуються у своїх діях законів і звичаїв війни».
У пунктах 2–5 «Постанови» чорним по білому написано таке:
— військовополонені не повинні піддаватися жорстокому поводженню, зневазі й загрозам;
— кожен військовополонений при взятті в полон зобов’язаний назвати свої ім’я та прізвище, а також місце походження і матрикулярний номер;
— застосування заходів примусу з метою отримання від військовополонених відомостей про становище їх країни у військовому або інших відношеннях забороняється;
— обмундирування, білизна, взуття та інші предмети особистого вжитку, особисті документи й відзнаки, що знаходяться при військовополонених, а також металеві каски і протигази, як при узятті в полон, так і протягом всього часу їх знаходження в полоні, відбиранню не підлягають. Цінні речі й гроші можуть бути при взятті у полон вилучені задля зберігання під офіційні квитанції уповноважених на те осіб»
З цією «законодавчою» базою Сталін вступив у несподівану для нього війну зі своїм союзником А. Гітлером та його сателітами. Залишаючи осторонь усі інші питання, поставимо лише одне: чи дотримувався СРСР упродовж всіх наступних років, у тому числі на території західних областей УРСР, узятих на себе добровільно, в односторонньому порядку, цих зобов’язань?
Відповідь однозначна: «ні». Який висновок із цього випливає? А лише той, що ВСІ без винятку військовослужбовці Червоної Армії, військ НКВС та інших збройних формувань СРСР, які порушували вищезгадані норми, є військовими злочинцями. Насамперед, такими злочинцями є їх вищі начальники, першим із яких був Верховний Головнокомандувач, Голова Державного Комітету Оборони, Маршал (а з 27 червня 1945 р. — Генералісимус) Радянського Союзу, товариш Сталін Йосип Віссаріонович. І далі — по ланцюжку, аж до останнього виконавця злочинного наказу.
Читаємо ще раз: «Стаття 2. Населення незайнятої території, яке при наближенні ворога добровільно візьметься за зброю для боротьби з військами, що вторгаються, і яке не мало часу влаштуватися, згідно із статтею 1, визнається в якості того, що воює, якщо відкрито носитиме зброю і дотримуватиметься законів і звичаїв війни».
Так що стріляли вони в спини, груди та інші частини тіла червоних «визволителів» на цілком законних підставах — санкціонувало міжнародне право, яке діяло на той момент.
Ідемо далі. Знову читаємо статтю 1 (яка міститься, для особливо допитливих, в IV конвенції II Ґааґської конференції): «Військові закони, права і обов’язки застосовуються не лише до армії, але також до ополчення і добровольчих загонів, якщо вони задовольняють усім нижченаведеним умовам: 1) мають на чолі особу, відповідальну за своїх підлеглих; 2) мають визначений і виразно видимий здалека відмітний знак; 3) відкрито носять зброю і 4) дотримуються у своїх діях законів і звичаїв війни. Ополчення або добровольчі загони в тих країнах, де вони складають армію або входять до її складу, розуміються під найменуванням армії».
Бійці УПА — «комбатанти»
Розбираючи у фондах Українського Національного Музею в Чікаго (УНМ) архівні матеріали, перевезені за океан українцями, які в молоді роки зв’язали кров’ю своє життя з УПА, зауважив, що називали вони себе мало вживаним в Україні словом «комбатант» (тобто «той, хто воює»).
Хто такі ці «комбатанти»? Борці? Вояки? Невдала калька з англійської? Наприклад, в’язні, які сьогодні утримуються на американській військовій базі Гуантанамо, мають статус «enemy combatant». Потягнув словника з полиці.
«Комбатанти (фр. combattant — воїн) — в міжнародному праві особи, що входять до складу збройних сил воюючої сторони і на яких поширюються закони та звичаї війни. К. — це також особовий склад ополчень, організованих добровільних загонів, учасники Руху опору, волонтери»[12].
Міжнародне право відрізняє комбатантів від незаконних комбатантів. Останні — це «цивільна особа, яка безпосередньо бере участь у військовому зіткненні в порушення Міжнародного гуманітарного права (тобто і Ґаагських конвенцій, зокрема) і може бути затримана або переслідуватися судом згідно із внутрішнім правом держави, яка таку особу затримала. Незаконним комбатантом визнається людина, яка вчинила кримінально переслідуване діяння і не відповідає статусу комбатанта… Незаконним комбатантом може бути визнана як особа, що приєдналася до бойових дій, як не входячи формально до складу армії або ополчення, так і діючи при здійсненні диверсій у цивільному одязі або в складі ворожої армії».