— Ще б пак, — сказав Дусс, — я люблю жест і щедрість. Та я хитрий, не вірте моїм огидним лестощам.
— Ну ось що, — сміючись, кинув Ґрей, — часу в мене обмаль, а діло стоїть. Я пропоную вам гарно заробити. Зберіть оркестр, та не з жевжиків з парадними обличчями мерців, які в музичному буквоїдстві або — що ще гірше — в звуковій гастрономії забули про душу музики й тихо мертвлять естради своїми вигадливими шумами, — ні. Зберіть своїх, ті, хто змушує плакати щирі серця кухарок і лакеїв, зберіть своїх бродяг. Море й кохання терпіти не можуть педантів. Я б залюбки посидів з вами й навіть не за одною пляхою, але треба йти. У мене сила-силенна роботи. Візьміть оце і пропийте за літеру «А». Якщо вам до вподоби моя пропозиція, приїздіть під вечір на «Секрет». Він стоїть неподалік від головної дамби.
— Згода! — вигукнув Циммер, знаючи, що Ґрей платить, мов цар. — Дуссе, вклонися, скажи «так» і крути капелюхом на радощах! Капітан Ґрей вирішив одружитись!
— Отож бо, — просто сказав Ґрей. — Усі подробиці я вам повідомлю на «Секреті». А ви…
— За літеру «А»! — Дусс, пхнувши ліктем Циммера, підморгнув Ґреєві. — Але… як багато літер в абетці! Дайте що-небудь і на фіту…
Ґрей дав ще грошей. Музики пішли. Тоді він зайшов до комісійної контори й дав таємне доручення на велику суму — виконати терміново, упродовж шести днів. Коли Ґрей повернувся на свій корабель, агент контори вже сідав на пароплав. Надвечір привезли шовк; п’ять вітрильників, яких винайняв Ґрей, помістилися з матросами; ще не повернувся Летика, й не прибули музики; Ґрей подався погуторити з Пантеном.
Слід зауважити, що кілька років Ґрей плавав з одним складом команди. Попервах капітан дивував матросів примхами несподіваних рейсів, зупинок — навіть по місяцю — в найбільш неторгових і відлюдних місцинах, але потроху вони перейнялися «греїзмом» Ґрея. Він часто плавав тільки з баластом, відмовляючись брати вигідний фрахт лише тому, що йому був не до вподоби запропонований вантаж. Ніхто не міг умовити його везти мило, цвяхи, якісь деталі до машин і всяку всячину, що понуро мовчить у трюмах, викликаючи бездушне уявлення про нудну необхідність. А проте капітан охоче вантажив садовину, порцеляну, звірину, прянощі, чай, тютюн, каву, шовк, цінні породи дерев: чорне, сандал, пальму. Все це відповідало аристократизмові його уяви, витворюючи мальовничу атмосферу; не диво, що команда «Секрету», вихована у такий спосіб, в дусі своєрідності, поглядала трохи згорда на всі інші судна, оповиті димом пласкої наживи. Однак цього разу Ґрей угледів запитання у фізіономіях: найдурніший матрос знав, що немає потреби робити ремонт у руслі лісової річки.
Пантен, звісно ж, передав матросам наказ Ґрея; коли той увійшов, помічник його докурював шосту сигару: очманілий від диму, він тинявся каютою, наштовхуючись на стільці. Надходив вечір. У відчинений ілюмінатор застромилася золотава світляна пасмуга, в якій спалахнув лакований козирок капітанського кашкета.
— Все готово, — понуро кинув Пантен. — Коли хочете, можна піднімати якір.
— Вам, Пантене, слід було б знати мене трохи краще, — м’яко зауважив Ґрей. — Нема таємниці в тому, що я роблю. Щойно ми кинемо якір на дно Ліліяни, я викладу вам усе, й ви не марнуватимете таку купу сірників на кепські сигари. Ідіть знімайтеся з якоря.
Пантен, ніяково посміхаючись, почухав брову.
— Воно то, звичайно, так, — мовив він. — Та я, зрештою, — нічого.
Коли він вийшов, Ґрей якусь хвилю ще посидів непорушно, дивлячись у прочинені двері, потім перейшов до себе. Тут він то сидів, то лягав, то, дослухаючись до торохтіння брашпіля,[12] що викочував гучного ланцюга, збирався вийти на бак,[13] та знову замислювався і повертався до столу, креслячи на цераті пальцем пряму швидку лінію. Удар кулаком у двері вивів його з маніякального стану; він повернув ключа, впустивши Летику. Матрос, важко дихаючи, зупинився з виглядом гінця, який вчасно відвернув страту.
— «Лети-но, Летико», — сказав я собі, — хутко заговорив він, — коли я з кабельного молу побачив, як танцюють довкруг брашпіля наші хлопці, попльовуючи на долоні. У мене око, ніби в орла. І я полетів. Я так дихав на човняра, що чоловік спітнів од хвилювання. Капітане, ви хотіли залишити мене на березі?
— Летико, — сказав Ґрей, придивляючись до його червоних очей, — я чекав на тебе щонайшвидше вранці. Чи лив ти на потилицю холодну воду?
— Лив. Не стільки, скільки було прийнято всередину, проте лив. Усе зроблено.
— Кажи.
— Не варто й казати, капітане. Ось тут усе записано. Беріть і читайте. Я дуже старався. Я піду.
12
Брашпіль — суднова лебідка з двома барабанами на горизонтальному валу, за допомогою якої піднімають якорі, вибирають троси та швартові канати тощо.