Путівник по галактиці для космотуристів

— Далеко не найкращий.

— Тримайте шість кухлів, — сказав бармен, важко зітхаючи.

Артур ніяково усміхнувся, ніби вибачався за Форда, і ще раз знизав плечима. Тоді повернувся до залу й ніяково посміхнувся нечисельним відвідувачам. Але ніхто з них не дослухався до розмови, тому ніхто як слід не оцінив його вибачень.

Їхній сусід за стойкою подивився на шість кухлів пива, миттю прикинув подумки свої шанси і заусміхався відданою п’яною усмішкою.

– Іди до біса, — Форд розкусив наміри п’янички і скорчив таку міну, від якої б серце пішло у п’яти навіть у Алголіанського Сонячного Тигра. — Вип’ємо все самі.

— Решту залиште собі, — Форд кинув на стойку п’ять фунтів.

— Як, з п’ятірки? Дякую, сер.

— У вас у запасі лише десять хвилин, щоб її витратити.

Бармен вирішив на якийсь час зникнути.

— Форде, — озвався Артур, — коли ти, нарешті, поясниш, що діється?

— Пий, — сказав Форд. — Три кухлі твої.

— Три кухлі? У обід?

П’яничка всміхнувся й радісно закивав головою.

— Час — умовність. Обідній час — тим паче, — зазначив Форд.

— Глибока думка, — кивнув Артур, — може, надішлеш її в «Рідерс дайджест»? Там у них для таких висловлювань ціла сторінка.

— Пий.

— Усі три?

— Так, пиво розслаблює м’язи. Тобі це скоро знадобиться.

— Розслабити м’язи?

— Саме це.

Артур позирнув на пиво.

— Що за життя? — пробурмотів він. — А може, світ завжди був трішки божевільним, тільки я цього не помічав?

— Не бери дурного в голову, — сказав Форд, — я спробую тобі дещо пояснити. Скільки років ми знайомі?

— Скільки років? — Артур замислився. — Ну, років із п’ять. Від сили — шість. А яке це зараз має значення?

— Велике, — сказав Форд. — Що б ти сказав, якби дізнався, що насправді я народився не в Гілдфорді, а на одній планеті неподалік зірки Бетельгейзе. Артур розгублено знизав плечима.

— Не знаю, — зізнався він, сьорбнувши пива.

Форд зрозумів, що нічого не вдіє. Та й яке це зараз має значення? Якщо врахувати, що ось-ось настане кінець світу.

— Пий, — сказав він. — Кінець світу на носі, — додав мимохідь.

Артур укотре обдарував відвідувачів ніяковою усмішкою. На відповідь вони насупились. Якийсь чоловік навіть махнув йому рукою: мовляв, нічого усміхатися до чужих людей, краще займайся своїми справами.

— Мабуть, в усьому винен четвер, — сказав собі Артур, похнюплено споглядаючи своє пиво. — По четвергах завжди зі мною щось діється.

РОЗДІЛ 3

Саме в той фатальний четвер щось нечутно неслося на величезній висоті над планетою. Цих «щось» було кілька дюжин. Кілька дюжин величезних плит жовтого кольору. Розмірами вони сягали середнього міського кварталу і летіли нечутно, як птахи.

У електронних променях зірки під назвою Сонце вони перегрупувались у бойові порядки.

Планета, що лежала далеко знизу, не знала ще про них нічого. Саме цього вони і прагли. Величезні жовті «щось» пролетіли непоміченими мис Канаверал[1], щасливо проминули Вумеру[2] і Джодрелл Бенк[3]. Вчені й військові проґавили те, до чого готувались протягом усіх цих років.

Єдиним приладом, якому вдалося зареєструвати їхню появу, був маленький чорний футляр — інфрадельтахвильовий датчик. Прилад блимав у надрах шкіряної сумки, яку Форд Префект постійно носив з собою. Вміст сумки зацікавив будь-кого б, а у фізика повилазили б очі. Щоб не привертати зайвої уваги, він тримав зверху кілька обшарпаних сценаріїв. Він говорив усім, що їх дали йому для проби.

Крім інфрадельтахвильового датчика і сценаріїв, у сумці лежав Електронний Палець — гладенька матова платівка з перемикачами і циферблатом. Іще там був прилад, що зовні нагадував електронний калькулятор із сотнею клавіш і табло площею чотири квадратні дюйми, де будь-якої миті можна вивести яку завгодно із мільйона «сторінок». Він видавався настільки складним, що творці його вважали за необхідне зробити на футлярі напис: «БЕЗ ПАНІКИ». Саме такий вигляд мала найвидатніша книжка, що будь-коли побачила світ у видавничому об’єднанні Малої Ведмедиці — «Путівник по Галактиці для космотуристів». Видавці вирішили надати своїй книжці такої незвичної форми (па субмезонних мікропроцесорах), піклуючись, перш за все, про своїх читачів. Бо ж якби її видали в традиційному вигляді, космотуристам довелося б тягати за собою кілька напхом напханих вагонів.

У надрах сумки лежало кілька кулькових ручок, записник і рушник фірми «Маркс і Спенсер».

1

Мис Канаверал (з 1964 року — мис Кеннеді) — випробувальний полігон космічної техніки на п-ві Флоріда, США.

2

Вумера — англо-австралійський ракетний полігон на півдні Австралії.

3

Джодрелл Бенк — науково-дослідницький заклад Манчестерського університету у Великобританії. Має великий радіотелескоп (Прим. перекл.).