Фіксація (англ. to fix, fixation), однак, у XVIII ст. не тільки означала механічне збереження, а й мала хімічне значення перетворення леткого-рідкого на тверде. Той факт, що теорія зафіксованої праці була інспірована тогочасною хімією, що своєю чергою запозичила це поняття з фізіології рослин, є одним із найбільш оригінальних відкриттів найновіших досліджень, присвячених Адамові Сміту[241]. Фізіологічна та хімічна фіксація означали процес, в якому повітря втрачає свою форму існування як вільного та непомітного атмосферного елемента і стає частиною твердого тіла (у фізіології – рослини), що його асимілює. Фізіолог Стівен Гейлз, що вперше експериментально довів асиміляцію повітря рослинами (Vegetable Staticks, 1727), говорив, також не розрізняючи між ними, про внесення та фіксацію повітря в тіло рослини, подібно до Лока з його поняттями змішування та фіксації праці в продукті[242].
Якщо в фізіології цей процес із фіксацією повітря в рослині закінчувався, то в хімії, як виявилося, він може бути оберненим. Зв’язане у твердій речовині повітря могло знову так само повернутися до атмосферного стану. Зачарованість освіченої публіки XVIIІ ст. феноменом, який дістав назву редукції[243], можна порівняти з популярністю досліджень комах кількома десятиліттями раніше. Ще у питаннях, що їх провокативно та наївно-риторично ставить молодий Лавуазьє через п’ятдесят років після відкриття Гейлза, відчувається здивованість цим процесом, що сприймається як чудо: «Але як повітря може міститися в твердому тілі? Як можливо, що ця рідина, яка прагне розширення, знаходить місце в твердому тілі з у шістсот разів меншим об’ємом? Як можна собі уявити, що одне й те саме тіло існує у двох настільки відмінних один від одного станах?»[244]
Чи можна з перенесення Адамом Смітом фізіологічного поняття фіксації на продуктивну працю вивести подальші наслідки? Скажімо, в тому сенсі, що обидві формули економічного обміну гроші-товар-гроші та товар-гроші-товар (г-т-г, т-г-т) могли бути інспіровані з цього самого джерела?[245] Це питання здається зовсім небезпідставним, якщо пригадати загальновідомі точки дотику між хімією, фізіологією та політичною економією XVIII ст. У тому самому році (1776), коли Сміт опублікував «Добробут націй», Лавуазьє вперше представив на засіданні Академії наук найважливіший результат своїх досліджень повітря, на які він витратив цілий рік: відкриття кисню.
Сам по собі цей факт був не новий. Те, що повітря – це не «просте та елементарне тіло, а суміш, агрегат випаровувань» (Роберт Бойль)[246], було відомо вже давно. Також наявність складової повітря, необхідної для дихання й горіння, за декілька років до Лавуазьє експериментально довели інші хіміки (Шеєлє, Блек, Прістлі), щоправда, в рамках і термінології панівної флогістичної теорії дихання та горіння. Лавуазьє натомість представив кисень як цілковито новий елемент у сенсі створеної ним сучасної хімічної номенклатури: як будівний камінь, що наявний не тільки в повітрі, але й в усіх інших можливих хімічних з’єднаннях.
Аналогія очевидна. Якщо Лавуазьє розкладає «природне», атмосферне повітря на його хімічні елементи, то Адам Сміт робить те саме з «органічною» працею людини, розкладаючи її на механічні часткові операції.
Метою для обох було з’єднати штучно ізольовані елементи наново і з таким корисним ефектом, який у природі вочевидь був відсутній. Потенційно безмежне підвищення продуктивності через поділ праці в Адама Сміта відповідає так само безкінечному примноженню хімічних комбінацій у новому порядку елементів Лавуазьє (який, можна твердити, зробив стосовно матерії те, що алфавітне письмо вже давно зробило стосовно духа)[247].
Зазначимо, втім, ще один конкретний пункт, в якому сходяться теорія повітря-кисню Лавуазьє і теорія праці Сміта.
У 1789 р. Лавуазьє провів експеримент, спробувавши виміряти об’єм повітря, який використовує людина під час дихання, – спершу в стані спокою, відтак у процесі роботи (підіймання важких речей). Різниця встановлювала за допомогою використаного об’єму повітря кількість виконаної роботи.
241
Margaret Schabas: «Smith’s Debt to Nature», in: Oeconomies in the Age of Newton, ed. M. Schabas/Neil de Marchi. Durham/North Carolina, 2003. Також: Margaret Schabas: The Natural Origins of Economics. Chicago 2005.
242
Конкретне формулювання: повітря «wrought into composition» (виковується у сплав) (цит. за: Robert E. Schofield: The Enlightenment of Joseph Priestley. University Park, PA 1997, р. 263). Слово «wrought», староанглійська форма минулого часу дієслова «to work», за часів Гейлза, очевидно, мало сучасне значення, обмежене обробкою металу. Враховуючи подальший розвиток теорії фіксованої праці Сміта, цю передісторію не варто недооцінювати. Смітове уявлення про фіксовану працю таке само метафоричне, як і опис Гейлза хімічних процесів як «праці», утім, обидва міняються своїми позиціями. Вони по черзі виконують роль іншого і таким чином гарантують неперервність руху, наче у контрдансі пари, що танцюють від початку ряду до кінця і назад.
243
Поняття редукції запровадив сучасник Гейлза Георг Ернст Шталь у зв’язку зі своєю теорією горіння. Згідно з нею, всі горючі тіла містили в собі горючий матеріал, що називався «флогістон». Попередниця пізнішої теорії кисню Лавуазьє, теорія флогістону багато в чому підготувала для неї ґрунт, зокрема, демонстрацією зворотності хімічних перетворень, яку Шталь розумів як додавання і, відповідно, віднімання часточок флогістону. Той факт, що вирішальним поштовхом його теорія завдячувала спостереженням процесів плавки металу (а отже, царині праці), додає припущенню щодо зв’язку між хімією та політичною економією XVIII ст. додаткової ваги. Опис Шталя плавки металу за допомогою деревного вугілля перегукується з уявленням Лока про вміщування праці до її матеріалу, оскільки вугілля не тільки чинить вплив через високу температуру, а й «додає до металу щось тілесне» (цит. за: Peter Laupheimer: Phlogiston und Sauerstoff. Stuttgart 1992, S. 20). Метали під впливом вогню «“випалювалися”, перетворювалися на “вапно”, і це… відбувалося тому, що флогістон виривався з металевого вапна, випаровувався, залишаючи після себе вапно. У процесі редукції, навпаки, флогістон, що міститься у деревному вугіллі, знову додається до металевого вапна і знову утворює метал» (S. 21).
244
Lavoisier: «Réflexions sur l’air», August 1772, in: René Fric: Contributions à l’étude de l’évolution des idées de Lavoisier sur la nature de l’air et sur la calcination des métaux, in: Archives internationales d’Histoire des Sciences, vol. 12, 1959, p. 145. Точно відтворена Фріком орфографія Лавуазьє у цьому випадку модернізована. Лавуазьє вживає для редукції також поняття «оживляти заново» (reviviffier), що доводить стійкість елементів донаукової уяви навіть у такого рішучого представника авангарду математизації і наукового підходу до природи.
245
Адам Сміт іще не використовує формули г-т-г і т-г-т (таким чином їх уперше сформулював Карл Маркс), але з процесом грошово-товарного обміну він, звичайно, був знайомий якнайкраще.
246
The works of Robert Boyle, ed. Michael Hunter und Edward B. Davis. London 2000, vol. 8, p. 121.
247
Рівень абстрагування від «органічного» обох теорій стає очевидним, якщо порівняти їх зі станом знань, на тлі яких вони формувалися. У випадку Лавуазьє це так звана флогістонова теорія горіння, у випадку Сміта – фізіократичне вчення про ниву як єдиного творця вартості. Флогістон уявлявся як елемент, що міститься у всіх матеріалах, здатних до горіння. У старій (до Лавуазьє) хімічній номенклатурі він визначався як масляниста або жирна земля. (Дефініція terra pinguis походить від Йоганна Йоахіма Бехера, на якого посилається сам автор флогістонової теорії Георг Ернст Шталь.) Отже, Сміт і Лавуазьє ставлять на місце двох конкретних матеріальних видів землі – сільськогосподарської та хімічної – дві абстракції: працю та кисень. Або, інакше кажучи, Сміт і Лавуазьє бачили справжніх виробників багатства і вогню вже не в речах чи матерії самих по собі (нива та горючий матеріал). Останні були лише матеріальними засобами, місцем дії, в якому / на якому в дію вступали принципово інші сутності – абстракції праці та кисню.