Неабияким дотепником був той матрос-ірландець, що рушив узбережжям додому до своєї неньки, тієї самої, яка дозволила йому бовтати ногами у воді. Дещо пізніше наш герой одружився і надалі жив довго й щасливо. Між іншим, кит теж. Але відтоді через ґрати у власній горлянці, які ні виплюнути, ні ковтнути, їсти він міг тільки дрібну рибу; ось чому нинішні кити ніколи не їдять ні дорослих людей, ні маленьких хлопчиків чи дівчаток.
А маленька кмітлива рибка поспішила сховатися в мулі під брамою екватора[18], бо вважала, що кит гніватиметься на неї.
Складаний ніж моряк забрав із собою. Коли він брів берегом, то був одягнений у сині полотняні штани, проте вже без помочей, з яких (пригадуєте?) вийшла решітка. Ось і казці кінець.
Як у верблюда з’явився горб
Наступна казка розповідає, чому верблюд має великий горб.
У перші дні зародження, коли наш світ виглядав іще зовсім новеньким і тварини лише починали служити людині, був собі верблюд, який мешкав серед завиваючої ревучої пустелі, бо не хотів працювати; та й сам звався ревуном. Отож він їв колючки, шпичаки, тамариск[19], молочай і терен, а решту часу відверто байдикував.
Якщо ж його хтось кликав, то верблюд буркав: «Гррб!», саме тільки «Гррб!» і більш нічого.
Якось уранці в понеділок прийшов до нього кінь із сідлом на спині та вудилами в роті й гукнув:
— Агов, верблюде, виходь бігати риссю, як усі ми.
— Гррб! — звично буркнув той.
Пішов кінь, образившись, і поскаржився людині.
Невдовзі завітав до нього собака з палицею в зубах:
— Агов, верблюде, виходь прислужувати, як усі ми.
— Гррб! — презирливо пирхнув той.
Пішов пес, образившись, і теж поскаржився людині.
Останнім навідався до нього віл із ярмом на шиї:
— Агов, верблюде, виходь орати землю, як усі ми.
— Гррб! — ліниво зронив той.
Пішов віл, образившись, і так само поскаржився людині.
Увечері зібрав чоловік коня, собаку та вола і сказав їм:
— Щиро шкода мені вас усіх трьох (тому що світ тільки-но зароджується), але звір у пустелі, який вряди-годи бурчить «Гррб!», не здатний до роботи, інакше він уже давно був би тут; тому я налаштований залишити його у спокої, щоправда, вам доведеться працювати вдвічі важче.
Не на жарт обурені, тварини (адже світ дійсно тільки-тільки зароджувався) зібралися край пустелі і на нараду, і на пораду, і на обговорення, і на балаканину, аби вирішити, як їм бути. Згодом туди ж, знічев’я жуючи молочай, приплентався верблюд-лінюх і став глузувати зі звірів. Але врешті видав те саме «Гррб!» і побрів геть.
Трохи пізніше, приваблений неймовірним галасом, коло трійці спинився джин, повелитель усіх пустель, який, оповитий хмарою куряви, прямував кудись у своїх справах (джини завжди мандрують подібним чином, бо вони чарівники).
— О джине, володарю всіх пустель, — звернувся до нього кінь, — хіба це правильно, щоб хтось ухилявся від праці, коли світ тільки-но зароджується?
— Звичайно, ні, — відповів чаклун.
— Так от, — посмілішав кінь, — серед твоєї завиваючої ревучої пустелі живе звір (сам ревун) із довгою шиєю та довгими ногами, який ще з ранку понеділка не ставав до роботи. Він не бажає бігати риссю.
— Овва! — присвиснув чародій. — Та це мій верблюд, присягаюсь усім золотом землі Аравійської! Що ж він каже?
— Він каже «Гррб!», — гавкнув пес, — і не воліє прислужувати.
— Може, він іще щось говорить?
— Тільки «Гррб!», — озвався віл, — і він не хоче орати.
— Он воно як, — протягнув джин. — Я йому дам «Гррб!», стривайте-но хвилинку.
Загорнувшись у свій пиловий плащ, чародій умить розтанув у повітрі. Порушника спокою він знайшов углибині пустелі. Верблюд-ледащо задумливо розглядав власне відображення в калюжі, яка поступово висихала.
— Мій чванькуватий друже, — вкрадливо мовив джин, — до мене дійшли чутки, що ти б’єш байдики, хоча світ тільки-но зароджується; як це розуміти?
— Гррб! — іронічно форкнув нероба.
Чаклун всівся, схрестивши ноги по-турецьки, просто на пісок і, підперши підборіддя долонею, задумався у пошуку найбільш доцільного для такого випадку чародійства, а верблюд продовжував витріщатися на водну гладінь.
18
Екватор — уявна лінія, що проходить навколо земної кулі на рівній віддалі від обох полюсів і ділить її на Північну та Південну півкулі.