Інес.
Минав час, туман розсіявся — з’ясувалося, що ані її біль, ані його героїзм не можуть тримати їх разом. Інес знала, що Ед ніколи на ній не одружиться: коп із високим званням, що побрався з мексиканкою, — це просто кар’єрне самогубство. Його ж почуття трималися на тонких ниточках; з часом Інес віддалялася від Еда, перетворившись на жінку, з якою він іноді спав. По суті, разом їх тримали спогади про вбивства у «Нічній сові» та Бад Вайт.
О-о-о, це треба було бачити обличчя Вайта у зеленій кімнаті: у його погляді, коли Дік Стенсленд ковтав газ, не було нічого, окрім чистої ненависті. А коли Еда призначили начальником Відділу убивств, Бад просто пішов у відпустку майже на рік, так що попрацювати їм так і не вдалося. Але загалом все було чудово: Ед у свої роки вже перевершив свого брата й мав усі шанси перевершити й батька. Кількість розкритих ним великих справ приголомшувала; у травні він мав стати інспектором, а вже за кілька років зможе потягатися за місце шефа детективів із Дадлі Смітом. Сміт завжди ставився до нього із обережною повагою й тримався від Екслі подалі, а Сміта у лос-анджелеській поліції не боявся хіба що дурний. Цікаво, чи було йому відомо, що єдине, чого боявся його суперник, — це відплати з боку копа-головоріза, якому б навіть клепки не вистачило на якусь вигадливу помсту?
Бар поступово наповнювався: люди прокурора, кілька жінок. Останній раз із Інес був просто жахливий — вона просто обслуговувала чоловіка, який оплачує їй житло. Ед посміхнувся високій жінці — вона відвернулася.
— Вітаю, кеп. Ти в нас майже святий, бойскауте.
Поруч із ним сів напружений і знервований Ґаллодет.
— Чого ти тоді такий похмурий? Кажи, напарнику.
— Ти ж у нас святий, але ми два тижні спостерігали за Інес. Звичайнісіньке питання, Еде… дідько, вона спить із Бадом Вайтом.
І потім уся церемонія була для нього немовби в тумані.
Виступив із промовою Паркер: поліцейські, мовляв, схильні до тих же спокус, що й цивільні, однак зобов’язані набагато суворіше стежити за власними базовими інстинктами, бо повинні служити моральним прикладом суспільству, особливо враховуючи, що суспільство дедалі глибше грузне в комунізмі, злочинності, лібералізмі та загальній моральній розбещеності. На чолі відділу, котрий має виступати гарантією моральності поліцейських, належало стати взірцеві моральної чистоти, і ніхто не підходив на цю роль краще, ніж капітан Едмунд Дж. Екслі — герой війни та людина, що розплутала справу «Нічної сови».
Ед виступив також, ще глибше занурившись у питання моралі. Його підійшли привітати Двейн Фіск та Дон Клекнер; їхні наміри він прочитав навіть крізь густий туман перед своїми очима — вони, очевидно, мітили на посади його помічників. Дадлі Сміт підморгнув йому, і зрозуміти сенс цього жесту було також доволі легко: «Ось побачиш, приятелю, нашим наступним шефом детективів буду я, а не ти». А потім він без кінця вибачався за те, що їде так рано, і помчав до неї додому. Дорогою в голові в нього помалу вияснилося.
18:00 — Інес зазвичай поверталася з роботи близько 19:00. Ед увійшов і, не запалюючи світла, почав чекати.
Час тягнувся, мов клей; Ед позирав на свій наручний годинник. 18:50 — у замку провернувся ключ.
— Екслі, можеш не ховатися. Я бачила твою машину на вулиці.
— Не вмикай світло. Не хочу бачити твого обличчя.
Інес у відповідь задзвеніла ключами, із глухим звуком впала на підлогу сумка.
— І всієї цієї тупої муті з Дрімленду, яку порозвішала на стінах, я також не хочу бачити.
— Ти хотів сказати, на стінах будинку, за який ти заплатив?
— Ти це сказала — не я.
За звуком він зрозумів, що Інес притулилася до дверей.
— Хто тобі сказав?
— Це не має значення.
— Збираєшся йому помститися?
— Йому? Ні, навряд чи я зможу йому помститися так, аби після цього не видаватися ще більшим дурнем, ніж зараз. До речі, можеш називати його ім’я.
У відповідь — мовчання.
— Це ти допомогла йому скласти іспит на сержанта? Самотужки він би на це не спромігся.
У відповідь — мовчання.
— І довго вже? Довго ви трахалися в мене за спиною?
У відповідь — мовчання.
— Як давно ви трахаєтеся, puta[21]?
— Можливо, років із чотири, — зітхнувши, відповіла Інес. — Іноді. Коли ми були потрібні одне одному.
— Маєш на увазі, коли я тобі був не потрібен?
— Коли я втомлювалася бути в чужих очах просто жертвою зґвалтування. І коли мені ставало страшно від розуміння того, на що ти ще здатен, аби справити на мене враження.