— Рівно на півдорозі між камерами, у сховку біля вентиляційного каналу. Що ж, послухаємо?
Вони повернулися до кімнати, Ґоддард запустив свою машину, поставив плівку і натиснув на кнопку.
Тріск, собачий вереск.
— Тримай, тримай, малюче, — пролунав голос Мікі Коена.
— Вони дозволили йому тримати в камері пса. — сказав Ґоддард, — Таке можливо тільки в Америці, нє?
— Досить вилизувати свій шніцель, — знову заговорив Коен, — моє золотко.
Знову скиглення пса, потім довге мовчання, потім — клацання.
— Я засік час. Активується на звук голосу, — зазначив Ґоддард, — а через п’ять хвилин тиші вимикається.
— А як Ґолдман міняв плівку? — спитав Джек, обтрушуючи пилюку з рукава.
— Мабуть, у нього була якась така хріновина із гаком, на зразок тієї, що я приніс. Отвір його вентиляційної шахти замикався нещільно, так що він чудово міг чути, що в камері у Мікі почалася розмова. Господи, скільки ж тут пролежала ця штука? І Ґолдман би сам із таким не впорався. О, знову увімкнулося.
Магнітофон знову клацнув, і прозвучав незнайомий голос:
— На скільки? Я знаю надійне місце, там можна поставити.
— Тисячу на Базіліо, він там усіх розкидає, — це говорив Коен, — і зазирни, будь ласка, до лікарні, провідай Дейві — ці виродки перетворили його на овоч. Клянуся, я не заспокоюся, поки й сам не побачу, як із них зробили овочеве пюре.
Приглушені голоси, бурмотіння, верещання пса й туркотіння Мікі.
Джек спробував зорієнтуватися в часі: ця розмова відбулася після того, як на Ґолдамана і Коена напали; Коен зробив ранню ставку, а сам бій Базіліо—Робінсон відбувся наприкінці вересня, коли Мікі мав уже бути на волі.
Клац, клац. Запис вимкнувся, потім увімкнувся знову, сорок шість хвилин гри у карти між Мікі і ще як мінімум двома чоловіками, чути також бурмотіння і звук зливного бачка в унітазі. Плівка вже майже скінчилася: клац, клац, знову скиглення цього довбаного пса.
— І оце я шість років і десять місяців провіві тут, і перед самим виходом втратив безцінні мізки Дейві. Нічогенький поворот, егеж? Мікі-молодший, а ну, досить вже вилизувати свій putz[26], ти, faigelehе[27].
— Дай йому суку, і він про це діло забуде, — промовив незнайомий голос.
— Та він і сам зі своїм шлангом доволі вправно грається, — відповів Коен, — не гірше, ніж Хейфец зі своєю скрипкою, та й оснащений не гірше за Джонні Стомпанато. До речі, про Стомпанато — я тільки-но прочитав, що він із Гедден Гоппен, аж ось його вже бачили із Ланою Тернер, мабуть, дірка в неї шиншиловим хутром оздоблена — чого б інакше наш бабій на неї повівся?
Людина із незнайомим голосом розреготалася.
— Чого ти ржеш, дуполиз, прибережи трохи енергії для Джека Бенні. От кого мені зараз не вистачає — так це Джонні, а Джонні тепер не до мене — він собі потрахує кінозірок. Хтось вбиває моїх хлопців, і Джонні б швидко розібрався, що за мерзота мені вирішила дорогу перейти, але він зараз, бачте, зайнятий дуже — трахає баб направо й наліво. Я хочу, аби тих уродів хтось замочив! І ти засранці, що знівечили Дейві, вирушили до праотців!
Міккі закашлявся.
— А як щодо Лі Вакса або Ейба Тайтелбайма? Хай би вони побігали.
— Господи, оцей shmendrik[28] — то моя права рука тепер? Ну, принаймні ти добре граєш в карти. Ні, Ейб зробився занадто м’яким, аби він міг вибити із когось лайно, занадто розжирів, постійно жеручи у своєму ресторані, а Лі занадто любить вбивати, аби розбиратися, що до чого. Чорт забирай, яка ж, мабуть, дірка в тієї Лани, що вона так прив’язала до себе Стомпа.
Кінець плівки.
— Оратор з Мікі — що треба, звісно, але як це все стосується справи «Нічної сови»?
— А наскільки роззброїть атмосферу, якщо я скажу: «ніяк»?
Розділ 60
Одна зі стін його кабінету перетворилася на величезну діаграму: особи, пов’язані зі справою «Нічної сови», були з’єднані горизонтальними лініями, вертикальні лінії з’єднували їх із таблицею, розділеною на окремі секції, у яких було записано факти, отримані із зізнань Вінсеннса. Свої думки й коментарі Ед записував на берегах; у голові в нього досі гупали слова, сказані батьком у телефонній розмові: