— Як прізвище отого-он юнака? — спитав нотаріус, показуючи на Рафаеля. — Мені здалось, наче його назвали Валантеном.
— Гадаєте, просто Валантеном? — сміючись, вигукнув Еміль, — Ні, Рафаель де Валантен, з вашої ласки! Наш герб — на чорному полі золотий орел, зі срібною короною, дзьоб і кігті червоні, і чудовий девіз: «Non cecidit animus!»[46]. Ми — не якийсь там знайда, ми — нащадок імператора Валента, родоначальника всіх Валантінуа, засновника міст Валенсії в Іспанії й Валанса у Франції, ми — законний спадкоємець Східної імперії. Якщо ми дозволяємо Махмудові царювати в Костянтинополі, то тільки зі своєї ласки та ще за браком грошей і солдатів.
Еміль виделкою намалював у повітрі корону над Рафаелевою головою. Нотаріус на мить замислився і знову підніс до уст келиха з мимовільним жестом, яким ніби признавався, що він не може причислити до своєї клієнтури Валенсію, Валанс, Костянтинополь, Махмуда, імператора Валента й рід Валантінуа.
— Зруйнування отих мурашників, що звались Вавілон, Tip, Карфаген чи Венеція й були мимохідь розтоптані ногою велетня, — це не попередження людству якоїсь насмішкуватої сили? — спитав Клод Віньйон, цей раб, куплений, щоб зображувати з себе Боссюе[47] по десять су за рядок.
47
Боссюе Жак Бенінь (1627–1704) — французький єпископ, історик і письменник, славився як стиліст.