«Відколи я повернулась до Франції, моє багатство спокушало багатьох юнаків, і я вислухувала освідчення в коханні, що могли б задовольнити моє самолюбство; зустрічала я й таких, чия прихильність була щира й глибока, і вони б одружилися зі мною, якби навіть я була просто бідною дівчиною, як колись. То знайте ж, пане де Валантен, що я могла б набути нові багатства й нові титули; але знайте й те, що я після цього не хотіла більше зустрічатися з людьми, настільки недотепними, що вони заводили зі мною мову про кохання. Якби моє ставлення до вас було легковажне, я б не остерігала вас отак — із приязні, а не з гордості. Жінка ризикує почути образу, коли, гадаючи, що її люблять, наперед відхиляє почуття, завжди почесне для неї. Мені відомі сцени з Арсіноєю й Арамінтою[78], і я знаю, як можуть мені відповісти в таких обставинах, але я сподіваюся, що переді мною — людина, вища за своє оточення, і ви не осудите мене за те, що я відкрила вам свою душу».
Вона говорила холоднокровно, мов адвокат чи нотаріус, який пояснює своїм клієнтам умови судового процесу чи статті контракту. Чистий, приємний тембр її голосу не виказував ніякого хвилювання; обличчя й постава, як завжди, шляхетні й скромні, наче набули дипломатичної холодності й сухості. Вона, звичайно, обміркувала свої слова й склала програму цієї сценки. Ох любий мій друже, коли жінки знаходять утіху в тому, щоб краяти нам серце, коли вони зібралися вгородити нам у серце кинджал і повертати його в рані, хіба вони не чарівні, хіба вони не люблять і не прагнуть, щоб їх любили? Колись вони нас винагородять за наші страждання, як це нібито робить Бог, згадавши наші добрі діла: вони стократ віддячать нам утіхами за те зло, жорстокість якого вони самі розуміють; і їхня злість хіба не сповнена жаги? Та коли вас мучить жінка, що вбиває вас байдуже, чи це не страшні тортури? В ту мить Феодора топтала, сама того не знаючи, всі мої надії, розбивала моє життя й руйнувала моє майбутнє з холодною безтурботністю, з невинною жорстокістю дитини, яка з самої лише цікавості обриває крильця метеликові.
«Згодом, — додала Феодора, — ви, сподіваюся, збагнете, яка міцна та прихильність, що її я дарую своїм друзям. Для таких, як ви, я завжди буду доброю і відданою. Я зуміла б віддати за вас своє життя, та якби я піддалась вашому коханню, не поділяючи його, ви б мене зневажали. Ну, годі про це. Ви єдиний чоловік, якому я сказала таке».
Спочатку я не міг знайти слів і насилу вгамував бурю у своїй душі. Але скоро я затаїв у душі хвилювання й змусив себе усміхнутись.
«Якщо я скажу вам, що кохаю вас, ви мене проженете; якщо я звинувачу себе в байдужості — ви мене покараєте. Священики, судді й жінки ніколи не надягають своїх убрань навиворіт. Мовчанка нічого не підказує, тож краще я змовчу. Коли ви звернулись до мене з таким братнім остереженням, то ви боїтеся мене втратити, і ця думка могла б задовольнити мою гордість. Та залишмо особисте осторонь. Ви, можливо, єдина жінка, з якою я міг би обговорювати по-філософському рішення, таке суперечне законам природи. Супроти інших зразків жіночої статі ви — справжнє диво. Що ж, пошукаймо сумлінно причину цієї психологічної аномалії. Може, у вас, як у багатьох жінок, гордих собою й закоханих у власні переваги, промовляє почуття витонченого егоїзму, і ви з жахом думаєте про те, що належатимете чоловікові, що вам доведеться зректися своєї волі, підкоритись умовній вищості, образливій для вас? Коли так, то ви для мене стократ прекрасніша. А може, перше кохання лишило у вас прикрі спогади? Може, ви так дорожите струнким станом, чарівною фігурою, що боїтеся невигод материнства? Чи не це головна причина, що не дозволяє вам надто палко кохати? Чи у вас є якісь вади, що ви лишаєтесь мимохіть доброчесною? Не сердьтеся, я тільки дискутую, вивчаю, я за тисячу миль від пристрасті. Природа, що творить сліпорожденних, може створити й жінок, глухих, німих і сліпих до кохання. Справді, ви неоціненний об’єкт для медика! Ви самі не знаєте собі ціни. Ви можете відчувати цілком законну відразу до чоловіків, і я з вами згоден, вони й мені здаються бридкими, осоружними. Але ви маєте рацію, — додав я, відчуваючи, як калатає моє серце, — ви повинні зневажати нас, бо чоловіка, гідного вас, нема на світі».
78
Арсіноя — героїня із «високої комедії» Мольєра «Мізантроп», лицемірна кокетка; Арамінта — героїня з комедії «Старий парубок» англійського драматурга Вільяма Конгріва (1670–1719).