Іммі не приділяла б пильної уваги експонатам у жодному музеї. Вона не намагалася б вивчити історію мистецтва і запам’ятовувати дати.
Ні, Іммі ліниво походжала б, дозволяючи простору диктувати настрій. Вона зупинялася б, щоб оцінити красу, почуваючись безжурною.
Так багато Іммі було зараз у Джул. Це стало розрадою.
10
Третiй тиждень вересня 2016 року
Острiв Кулебра, Пуерто-Рико
За тиждень до того, як Джул переїхала до Сан-Франциско, вона напилася на острові Кулебра. Раніше вона ніколи не напивалася.
Кулебра — це архіпелаг поблизу берегів Пуерто-Рико. На головному острові по дорогах гуляють дикі коні. Дорогі готелі виходять на узбережжя, але центр міста не дуже цікавить туристів. Острів відомий сноркелінгом, також там існує невеличка американська діаспора.
Була десята година вечора. Бар являв собою знайоме місце Джул. З одного боку він був відкритий до нічного повітря. По кутках шуміли брудні білі вентилятори. Бар заполонили американці, деякі з них були туристами, але більшість — емігрантами. Бармен не вимагав у Джул документів. Майже ніхто на острові не просив показати посвідчення особи.
Сьогодні ввечері Джул замовила «Калуа»[40] з вершками. Чоловік, якого вона зустріла раніше, розвалився на кількох місцях подалі за стійкою. Він був білошкірим бороданем, років приблизно п’ятдесяти п’яти. На ньому була гавайська сорочка, а лоб згорів на сонці. Він розмовляв з акцентом західного узбережжя — Портленд, як раніше повідомив він Джул. Вона не знала його імені. З ним була жінка його віку. Її сіре кучеряве волосся було заплутане. Рожева футболка з декольте трохи різнилася із ситцевою спідницею і сандалями. Вона їла кренделики з миски, що стояла на барі.
Джул подали напій. Вона вихильнула склянку й замовила ще одну. Пара сперечалася.
— Повія із золотим серцем: ось що бісило мене найдужче, — сказала жінка з південним акцентом. Можливо, Теннессі, можливо, Алабама. Землячка.
— То ж лише фільм, — відповів чоловік.
— Ідеальна дівчина — повія, яка спить з тобою безкоштовно. Це огидно.
— Я не знав, що так буде, — вгамовував її чоловік. — Я навіть не знав, що це тебе турбує, доки ми не прийшли сюди. Мануель сказав, що фільм хороший. Ну схибили ми, нічого страшного.
— Він принижує половину населення, Кенні.
— Я не змушував тебе дивитися. Окрім того, він, можливо, неупереджений щодо проституції, — Кенні фиркнув від сміху. — Типу ми не мусимо бути про героїню гіршої думки через її діяльність.
— Це вже ви про сексуальні послуги, — вставив бармен, підморгуючи їм, — не про проституцію.
Джул допила напій і замовила третю склянку.
— Зате там усе вибухає і є чувак у червоному костюмі, — сказав Кенні. — Ти забагато зависаєш із друзями з книжкового клубу. Після спілкування з ними завжди стаєш чутливою.
— Ой, та йди ти, — відповіла його дама, але промовила це доброзичливо. — Ти так заздриш через моїх друзів із книжкового клубу.
Кенні помітив, що Джул дивиться на них.
— Привіт, — сказав він, піднімаючи пиво.
Джул відчула, як три коктейлі накрили її, наче липка хвиля. Вона усміхнулася до леді.
— Це твоя дружина? — спитала Джул, ледве ворушачи язиком.
— Я його дівчина, — відповіла жіночка.
Джул кивнула.
Вечір повернувся на інше. Кенні та його подружка розмовляли з нею. Джул сміялася. Вони сказали, що їй треба щось з’їсти.
Джул не могла влучити до рота. Картопля фрі була засолона.
Кенні і його «дівчина» все ще обговорювали фільми. Пані ненавиділа хлопця в червоному костюмі.
Ким був той хлопець? Чи мав він єнота? Він дружив із деревом. Ні, з єдинорогом. Хлопець із каміння завжди здавався сумним. Він назавжди застряг у камінні, тому його ніхто не любив. Був іще один, хто не розповідав про себе. Він був старий, але мав гарне тіло й металевий скелет. Зачекайте, зачекайте. Був також блакитний хлопець. І гола жінка. Дві блакитні людини. Раптом Джул опинилася на підлозі в барі.
Вона не знала, як так трапилося. Дуже боліли руки. Справді, з ними щось сталося. У роті було дивне й солодке відчуття. Забагато «Калуа».
— Ви зупинилися в готелі «Del Mar», що далі по шосе? — запитала подружка Кенні.
Джул кивнула.
— Мусимо відвезти її, Кенні, — сказала леді. Вона сиділа навпочіпки біля Джул. — Те шосе не освітлене, вона може потрапити під машину.
Потім вони опинилися на вулиці. Кенні з ними не було. Леді вела Джул темним шосе туди, де світили вогні готелю, тримаючи її за руку.
— Мені треба розповісти вам історію, — голосно сказала Джул. Їй конче слід було поговорити з подружкою Кенні.