— Імоджен!
— Я тобі не бісова домогосподарка, Форресте, — додала вона. — Це повна протилежність до того, ким я є.
Форрест пішов по свій ноутбук.
— Яке в нього прізвище? — запитав він. — Гадаю, треба пошукати його і глянути, чи, може, хтось скаржився на нього, що він за тип. Він має бути на Yelp[44] абощо.
— Картрайт, — відповіла Іммі, очевидно, бажаючи припинити сварку. — Але ти його не знайдеш. Він хлопець із Віньярда, який працює робітником. Такого веб-сайту немає.
— Ну, я можу дізнатись… О, Господи.
— Що таке?
— Скотт Картрайт із Оук Блаффс[45]?
— Так.
— Він мертвий.
Іммі схопилася з місця. Брук злізла з кухонного столика, а Джул повернулася з зали, де робила розтяжку. Усі зібралися навколо ноутбука.
Це була стаття на сайті «Мартаc-Віньярд Таймз», у якій повідомлялося про те, що Скотт Картрайт укоротив собі віку. Він повісився, прикріпивши мотузку до бруса сусідського сараю, а потім зіскочив із двадцятифутової драбини.
— Це я винна, — промовила Імоджен.
— Ні, не винна, — заперечив Форрест, і далі дивлячись у екран. — Він хотів більше грошей, але постійно запізнювався. Ти не підвищила йому зарплатню. Це не має нічого спільного з його самогубством.
— У нього, мабуть, була депресія, — припустила Брук.
— Написано, що він не лишив записку, — відповів Форрест. — Але вони впевнені, що це самогубство.
— Мені так не здається, — одказала Іммі.
— Припини, — попросив Форрест. — Ніхто не змушував його видиратися двадцятифутовою драбиною на сарай і вішатися.
— Так, — погодилась Іммі. — Гадаю, там було кілька людей.
— Ти занадто гостро реагуєш, — сказав Форрест. — Скотт був приємним хлопцем, і сумно, що він помер, але його ніхто не вбивав. Поміркуй розсудливо.
— Не кажи мені, що треба міркувати розсудливо, — промовила Іммі суворим тоном.
— Ніхто не збирається вбивати прибиральника і видавати це за самогубство, — Форрест підвівся й зібрав своє довге волосся в «кінський хвіст» гумкою, яка була на зап’ястку.
— Не розмовляй зі мною так, наче я дитина.
— Імоджен, ти засмутилася через Скотта, і це зрозуміло, але…
— Це не через Скотта! — закричала Іммі. — Це через те, що ти радиш мені міркувати розсудливо. Ти вважаєш себе найкращим, бо маєш диплом. І тому що ти чоловік. І тому що…
— Іммі…
— Дозволь мені закінчити, — грубо урвала Імоджен. — Ти живеш у моєму будинку. Їси мою їжу та їздиш за кермом моєї автівки, а твій безлад прибирав той бідний хлопець, якому я платила. Якась частина тебе ненавидить мене за це, Форресте. Ти ненавидиш мене, тому що я можу дозволити собі таке життя, і я ухвалюю власні рішення, тому ти ставишся до мене зверхньо і відкидаєш мої ідеї.
— Може, продовжити цю розмову наодинці, будь ласка? — запитав Форрест.
— Просто йди. Дай мені трохи побути самій, — утомлено відповіла Іммі.
Форрест щось пробуркотів і пішов нагору. Брук рушила за ним.
Щойно вони вийшли, Іммі залилася слізьми. Вона підступила до Джул і обняла її, огорнувши запахом кави й жасмину. Вони довго так простояли.
За двадцять хвилин Іммі та Форрест узяли машину і поїхали, сказавши, що їм треба поговорити. Брук була у своїй кімнаті.
Джул потренувалась, а потім проводила ранок на самоті. На ланч вона з’їла два тости з шоколадно-горіховою пастою й випила білковий порошок, змішаний з апельсиновим соком. Вона вже мила посуд, коли Брук причалапала вниз і приперла до вітальні свою величезну сумку з речами.
— Я вшиваюся, — сказала Брук.
— Зараз?
— Мені драма не потрібна. Я їду додому, у Ла-Хоя. Мої батьки почнуть: «Брук, тобі треба мати стажування! Суспільна робота! Повернися до навчання!» Це мене надзвичайно дратуватиме, але знаєш, я типу скучила за домівкою, — Брук різко повернулась і пішла на кухню. Вона рвучко відчинила двері буфета, взяла дві коробки печива і пачку кукурудзяних чипсів, і поклала їх у свій наплічник.
— Їдло на поромі гидотне, — сказала вона. — Бувай.
Увечері повернулася Імоджен і побачила Джул на веранді.
— Де Форрест? — запитала Джул.
— Він повернувся до навчання, — Іммі сіла і скинула сандалі. — Наступних вихідних відбудеться церемонія прощання зі Скоттом.
— Брук поїхала.
— Знаю. Вона надіслала мені повідомлення.
— Вона забрала з собою все печиво.
— Це ж Брук.
— Вона сказала, що тобі буде байдуже.
— Я його не ховала, — підвівшись, Імоджен підійшла до перемикача, що вмикає освітлення басейну. Вода замиготіла ліхтариками. — Гадаю, нам треба поїхати геть. Без Форреста.
44
Веб-сайт для пошуку на місцевому ринку послуг, наприклад, ресторанів чи перукарень, з можливістю додавати та переглядати рейтинги та огляди цих послуг.