— Ми вважаємо, що вона зв’язалася з любителями вечірок, — додав Ґіл. — Вона не працювала на розвиток свого потенціалу під час занять.
— Ну, вона ніколи не любила школу, — сказала Патті. — Не так, як ти, вочевидь, любиш Стенфорд, Джул. У будь-якому разі вона покинула Вассар, навіть не сказавши нам, за місяць до того, як вона загалом виходила на зв’язок. Ми так хвилювалися.
— Ти так хвилювалася, — уточнив Ґіл і нахилився вперед. — Я просто розлютився. Імоджен безвідповідальна. Вона губить свій мобільник або забуває увімкнути його. Їй не подобається телефонувати, надсилати повідомлення і таке інше.
— Виявилося, що вона поїхала на Мартас-Віньярд, — провадила Патті. — Ми завжди їздили туди відпочивати родиною, і вона, вочевидь, туди втекла. Вона сказала нам, що орендувала житло, але адреси не надала, навіть місто не повідомила.
— Чому ви не поїдете до неї? — запитала Джул.
— Мені нікуди не можна їхати, — відповів Ґіл.
— У нього кожного дня діаліз нирок. Це виснажує. І йому треба проходити процедури, — додала Патті.
— Незабаром випадуть усі мої нутрощі, — сказав Ґіл. — Я збираюся переносити їх у сумці.
Патті нахилилася й поцілувала його в щоку.
— Отже, у нас виникла ідея, що, можливо, ти хотіла б поїхати, Джул. На Віньярд. Ми думали про те, щоб найняти детектива…
— Ти про це думала, — перебив Ґіл. — Сміховинна ідея.
— Ми просили кількох її друзів з коледжу, але вони не хочуть утручатися, — пояснила дружина.
— Що ви хочете, щоб я зробила? — запитала Джул.
— Переконайся, що з нею все гаразд. Не кажи їй, що це ми відрядили тебе, але напиши нам, щоб ми знали, як справи, — сказала Патті. — Спробуй переконати її повернутися додому.
— Ти ж не працюєш цього літа? — запитав Ґіл. — Стажування абощо?
— Ні, — відповіла Джул. — У мене немає роботи.
— Звичайно, ми сплатимо твої витрати на Віньярді, — докинув Ґіл. — Ми дамо тобі подарункові карти на кілька тисяч доларів і заплатимо за готель.
Подружжя Соколофф таке довірливе. Таке люб’язне. Таке дурне. Коти, собаки, що паскудять на терасі, киснева маска Ґіла, альбоми з фотографіями, хвилювання про Імоджен, навіть втручання, безлад, баранячі відбивні, їхня балаканина — усе було чудово.
— Я залюбки вам допоможу, — відповіла Джул.
Джул повернулася додому на метро. Вона увімкнула свій комп’ютер, скористалася пошуком і замовила червону футболку Стенфордського університету.
Коли за кілька днів футболку доставили, Джул смикала за горловину, доки та не розтяглась, а відтак побризкала на нижній край відбілювачем, щоб створити пляму.
Вона кілька разів прала її, доки футболка не стала м’якою і на вигляд поношеною.
2
Усе ще другий тиждень червня 2016 РОКУ Нью-Йорк
За день до обіду в Патті, Джул стояла посеред вулиці у верхньому Мангеттені, тримаючи в руках клаптик паперу з адресою. Була десята година ранку. Джул мала на собі привабливу чорну бавовняну сукню з квадратним вирізом. Туфлі також були чорні, з відкритою п’яткою і загостреним носком. Взуття на неї було замале, тож у сумці вона тримала кросівки. Джул наклала макіяж, який, на її думку, пасував студенткам, а волосся зібрала в пучок.
Ґрінбраяр являв собою ряд відреставрованих особняків уздовж П’ятої авеню[53] на Вісімдесят другій вулиці. Кам’яний фасад старшої школи, де Джул збиралася працювати, вивищувався своїми п’ятьма поверхами. Вигнуті сходи вели до статуй біля входу. Великі подвійні двері. Скидалося на місце, де можна здобути виняткову освіту.
— Захід відбувається у святковій залі, — сказав охоронець Джул, коли та увійшла. — Другий поверх, сходи праворуч.
На вході була мармурова підлога. Ліворуч висів знак «Головний офіс», а поруч із ним — пробкова плита з переліком досягнень випускників старших класів: Єль, Пенн, Гарвард, Браун, Вільямс, Прінстон, Суортмор, Дартмут, Стенфорд. Ці місця здавалися Джул якимись вигаданими. Дивно було бачити, що кожну назву записано на окремому рядку, наче вірш, і кожне слово звучало велично.
На горішніх сходах хол переходив у святкову залу. Жінка в червоному піджаку, яка керувала заходом, пішла до Джул із протянутою рукою.
— Кейтеринг?[54] Ласкаво просимо до Ґрінбраяра, — промовила вона. — Дуже вдячні за те, що погодилися допомогти нам сьогодні. Мене звати Мері Еліс Макінтош, голова збору коштів.
— Приємно познайомитись. Я Літа Крущала.
— Ґрінбраяр був зачинателем у галузі освіти жінок ще від 1926 року, — сказала Макінтош. — Ми орендуємо три мистецькі особняки, що спочатку були приватними будинками. Ці будівлі — споруди історичного значення, а наші спонсори нині є доброчинцями та прибічниками освіти для дівчат.
53
Вулиця в центрі Мангеттена в Нью-Йорку. Є однією з найвідоміших, найреспектабельніших та найдорожчих вулиць у світі — тут розташовано безліч дорогих ексклюзивних бутиків.
54
Служба, що надає послуги з організації харчування співробітників компаній і приватних осіб у приміщенні й на виїзді.