Вони точно були азійського типу. З нашої точки зору це — просто збочена впертість. І все ж переважно в кінці виявляється, що його думка була правильною. Утім, тобі треба добряче поламати голову, щоб вловити, як працює його розум. Він отримував диявольську насолоду від того, що брав найбільш очевидну здорову раціональну думку і висував до неї цілий ряд парадоксів, які збивають тебе з пантелику своєю незвичністю, до того ж виглядає, що на них немає відповіді взагалі.
Все ж, незважаючи на усі ці тонкощі, його розум мав абсолютно британську впертість: хід найнеймовірнішої аргументації раптово міг перейти у залізні, як хватка бульдога, висновки, які залишають тебе сумніватися, чи він насправді думає так, як каже, чи ні.
В результаті усіх цих думок я вирішив бути на висоті. Тож я пішов спати, маючи на меті прокинутись раніше й піти зранку до турка. Але так сталося, що ми обоє проспали. Поки ми вбиралися, зголодніли й захотіли обідати.
Мене це роздратувало. Я хотів піти подалі від нашого будинку і повністю, наскільки це можливо, перемкнути свої думки. Ідеальне місце для цього — «гаряча кімната». Я помітив, що там я можу не думати ні про що, крім безпосереднього впливу температури на моє тіло.
Також мене дратувало, що Лу почувається відносно бадьоро. Врешті я вирішив замовити собі обід у «прохолодній кімнаті», й тут зайшов швейцар повідомити, що прийшла леді з джентльменом, і спитати, чи ми їх приймемо.
Ці люди не давали мені спокою. Я вимагав, щоб швейцар назвав їхні імена. Виникла невелика затримка, як у телефонній розмові на великій віддалі; і тоді він оголосив, що це місіс Вебстер та її друг.
Що за таємниці? Я не хотів її бачити. Що вона хоче від мене? Я був дуже злий на неї, вважаючи, що саме вона втягнула нас у цю справу з наркотиками. Це було набагато легше, ніж звинувачувати самого себе.
Втім, ми не могли не прийняти її, тож я сказав швейцарові, щоб вони заходили.
— Так це були ви, — разом сказали ми, наближаючись одне до одного. Малося на увазі той вечір самогубців у «Вістерії». Мені здалося, що я впізнав її, коли виходив з кафе; але я подумав, що це неможливо, бо в той час її не було в Лондоні. Вона і правда була відсутня кілька місяців; але я був у такому стані, що мені й у голову не могло прийти, що вона могла просто повернутися.
Це така штука, яку з тобою робить героїн. Якщо у тебе склалася думка про щось, то її дуже важко змінити.
Вона, зі свого боку, впізнала мене лише наполовину; і хто його знає, чи потрібно їй у цьому виправдовуватись.
— Ми чули, що ви у Лондоні, — почала вона невимушеним тоном, який чомусь звучав фальшиво, — і, звісно ж, я не могла заспокоїтись, поки не прийду й не привітаюся з вами і Лу особисто. Ми чули від знайомого, що ви були у маленькому помешканні на Ґрік-стрит; але ви поїхали звідти того самого ранку, як я туди прийшла, мені сказали, що ви захворіли і тиждень не зможете нікого приймати в себе. Але Біллі Брей та леді Рода заходили до нас учора ввечері і казали, що бачили вас на танцях. Тож я вирішила не гаяти ні хвилини і прийшла побачити вас.
Вона випалила все це, ніби шалено кудись поспішає, перемежовуючи свої слова недоладними поцілунками з Лу.
Я бачив, що ця жінка не подобається Лу навіть більше, ніж мені, але вона, природно старалася цього не показувати.
Скраєчку дурнувато стовбичив не хто інший, як відомий філантроп Джейбез Платт. Але він теж змінився відтоді, як ми бачилися, коли одружувалися з Лу. Тоді він був схожий на найхарактернішого, манірного, успішного, самовдоволеного Чедбенда[19] — спокійний патріарх з виразом безкорисної доброзичливості й скромної праведності на обличчі. Якщо й існувала на світі людина, яка знайшла спокій у собі й у світі, це був пан Джейбез Платт при першій нашій з ним зустрічі.
Але сьогодні, безумовно, він був зовсім іншою особистістю. Здавалося, що він якось всох. Його чорний одяг раніше сидів на ньому, як на добре вгодованій морській свинці. Тепер він вільно звисав, як на жабі. Він став схожим на цю тваринку ще й у кількох інших відношеннях. Ця його доброчесність якимсь чином покинула його. В його очах був голодний погляд загнаного звіра. Звісно, я одразу побачив, що це з ним таке: він вживав героїн.
«Боже мій, — подумав я, відчуваючи інстинктивну огиду до цього створіння, — як низько падають могутні лицарі!»
Пробачте за відступ. Існує багато дискусій на тему різних видів задоволення — чи вони природні чи неприродні. Лам з цього приводу казав мені, що достовірним критерієм збочення будь-якого задоволення є те, що воно привертає до себе забагато уваги.