Між будинком і кручею, що нависала над ним з півдня, у тіні велетенського дерева з незнайомими листочками був вкритий травою садочок, а за ним — два перських горіхових дерева, наче циклопські телеграфні стовпи, з чубом із темно-зеленого листя, що нагадувало мені високі хутряні шапки гвардійців.
Коли подали каву, правило мовчанки вже не діяло. Але Лам вийшов з-за столу ще раніше. Афіна пояснила, що в абатстві дотримуються такого принципу, що вживання їжі є вимушеною перервою в роботі і ті слова про Волю, перед тим як починати їсти, промовляють, щоб наголосити на тому, що єдиним виправданням вживання їжі є необхідність підтримувати своє тіло у такому стані, щоб воно допомагало тобі у Великій Праці, якою б вона не була в кожному окремому випадку. Коли хтось поїв, він чи вона просто встає і виходить, перерва закінчилась.
Лам вийшов з будинку у фланелевій сорочці і в бриджах з оленячої шкіри для їзди верхи. Він всівся і почав пити каву з бенедиктином. Він курив тонку чорну сигару, таку міцну, що сам лише її вигляд міг налякати.
— Сподіваюся, ви мені пробачите, — сказав він, — я мушу сходити перевірити інші будинки. Цей будинок є, так би мовити, передпокоєм, де ми приймаємо незнайомців. В інших будинках проводять різні навчання, відповідно до Волі їхніх мешканців. Ви спатимете тут, звичайно, і, беручи до уваги причину вашого прибуття — ні, Діонісе, зараз недоречно казати: «Він впаде у безодню на ім’я «Тому що», і разом з собаками Причинами там пропаде» — цього разу замість невеличкої одинокої вежі, де я сплю зазвичай, я спатиму тут, унизу.
Ми помітили, що Кіприда з хлопцями тихенько вислизнули, однак Афіна сиділа, заглиблена у вивчення наших персон.
— За відсутності Лали, — сказав він, — сестра Афіна є нашим головним психологом. Ви знайдете її знання дуже корисними для вас і для вашої праці. Я залишу її з вами на наступні кілька годин обговорити необхідні речі. Але, звісно, перш за все вам необхідно відпочити після дороги.
Він підвівся і зайшов за ріг будинку. Ми не відчували потреби у відпочинку. Атмосфера цього місця викликала надмірну цікавість. Це були не лише дивні звичаї, які збуджували нашу уяву. Навколо нас, у цьому місці, поміж цими людьми, що залишили нас у нерішучості, панувала атмосфера, яку неможливо описати. Суміш простоти та вишуканості сама собою була дивною, але ще дивнішою була комбінація абсолютної особистої свободи з тим, що було, очевидно, схоже на доволі сувору дисципліну. Виглядало, що автоматична система, з якою тут усе робиться, містила у собі майже по-прусському строгий порядок.
Лу одразу вловила цей нюанс і з притаманною їй щирістю попросила сестру Афіну роз’яснити його.
— Дякую за нагадування, — мовила сестра Афіна. — Великий лев сказав, що вам слід відпочити. Ви можете лягти у студії. Я знаю, що спати ви не хочете, але ми можемо собі там поговорити, так само як і тут. Так що краще вмостіться зручненько, а я розповім вам про наші невеличкі веселі правила.
Місце для відпочинку було простим, як і все решта. Студію було вмебльовано вузькими матрацами на металевих пружинах. Вони лежали на підлозі, вкриті зручними подушками. Дещо вагаючись, ми полягали на них, але одразу зрозуміли, що почуваємося набагато більше «як вдома», ніж якби лежанки були вищими. Від цього кімната здавалася просторішою, а відчуття спокою помітнішим. У такому низькому положенні була якась довершеність, і, безперечно, насолоджуватися напоями та цигарками на землі було набагато зручніше, ніж за столом. Ми усвідомили, що завжди йшли по життю, підсвідомо боячись щось перекинути. Я почав розуміти, чому пікнік на траві дає таке відчуття свободи. Це була відсутність тривоги, що постійно докучає, незважаючи на те, що ти її не усвідомлюєш.
Сестра Афіна простягнулася на розкладному кріслі, теж дуже низькому. Вона без проблем могла взяти з підлоги свій келих.
— Стосовно вашого запитання, — почала вона, — це дійсно правда, тут у нас діє ванадієва залізна дисципліна; але ми придумуємо для себе все самі, й правила не завдають нам клопоту, оскільки ми бачимо їхню мету.
У так званому цивілізованому житті кожна людина принаймні дві третини свого часу марнує на речі, які не мають значення. Ідея цього місця така, що кожен має якнайбільше часу для здійснення своєї Волі. Звичайно, якщо ви прибули сюди, рішуче налаштовані відкидати усе, до чого ви не звикли, ви можете виробити в собі постійну роздратованість, і від цього буде ще гірше, бо тут немає нічого, що б перешкоджало потуранню ваших бажань. Коли я потрапила сюди два роки тому, кожна дрібниця викликала роздратування й образу. Але я поступово змирилася, розуміючи, що тут усе продумано. Ці люди були значно ефективнішими, ніж я, завдяки економії часу, який я звикла марнувати на дрібниці, і відсутності клопотів. Я не могла більше з ними боротися, так само як Діоніс не зможе битися з Джеком Демпзі[23]. Тут зовсім немає чим зайнятися в сенсі розваг, окрім як гуляти, лазити горами, читати і грати в Телему, — ну і, звичайно, влітку купатися. Хатня робота майже не забирає часу завдяки спрощенню життя. Тут немає куди піти й немає що робити. В результаті якщо взяти усе, що пов’язано з приготуванням і споживанням їжі й усім решта, те, що можна назвати необхідною працею, забирає не набагато більше, ніж одну годину на день. Порівняйте це з Лондоном! Лише вбирання забирає більше часу. Тутешнє вбрання достатньо нарядне і для королівського бенкету, і водночас абсолютно практичне для усього, крім скелелазіння. Вбратися і скинути одяг — справа тридцяти секунд. Навіть одяг для походу в гори — це просто сорочка, пара бриджів, панчохи й тенісні туфлі замість сандалів — і вперед.