Папа Юлій помер уже вдев’яте. Понтифік мав слабке серце, але не дозволяв удосконалити його ні хірургічним втручанням, ані нанопластикою. На його переконання, Папа мав прожити стільки, скільки йому судилося, а по його смерті повинен бути обраний новий Папа. Той факт, що того самого Папу обирали вже вісім разів, не похитнув його в цьому переконанні. І навіть зараз, коли тіло Папи Юлія обряджали для церемонії прощання впродовж одного вечора, після чого його мали доправити до папської особистої воскресальної каплиці позаду Собору Св. Петра, кардинали та їхні заступники вже робили все необхідне для його переобрання.
Сікстинську капелу закрили для туристів і почали готувати для голосування, яке мало відбутися менше ніж за три тижні. Для вісімдесяти трьох кардиналів, що голосуватимуть наживо, принесли антикварні крісла під балдахінами, а для тих, хто передоручив голосування своїм голографічним копіям, встановили голографічні проектори й інтерактивні екрани базової площини інфосфери. Перед підвищенням вівтаря поставили стіл для членів лічильної комісії, чи скрутаторів. На столі дбайливо розклали малі картки, голки, нитки, урну, таріль, лляні серветки й інші речі, потрібні для голосування, тоді накрили стіл більшою лляною тканиною. Стіл для інфірмаріїв, які повинні були підходити з урною до немічних кардиналів, та ревізорів розмістили збоку від вівтаря. Головні двері Сікстинської капели зачинили, замкнули на засув і запечатали. Швейцарські гвардійці в повному традиційному озброєнні, а також із найсучаснішою лазерною зброєю зайняли свої пости біля дверей капели та біля вибухозахищеної брами воскресальної каплиці, прибудованої до Собору Св. Петра.
Відповідно до старовинного протоколу вибори мали відбутися між п’ятнадцятим та двадцятим днем після смерті Папи. Кардинали, що перебували на Пацемі, а також ті, котрі могли дістатися Пацема з часом-у-борг меншим за три тижні, скасували всі заплановані раніше заходи й приготувалися до конклаву[14]. Усе було готово.
ДЕЯКІ ГЛАДУНИ НОСЯТЬ СВОЮ ВАГУ ТАК, НАЧЕ ЦЕ ХВОРОБА, ознака потурання своїм слабкостям, свідчення лінощів. Інші товстуни набирають вагу по-королівськи, вважаючи її зовнішнім проявом своєї щоразу більшої могутності. Симон Авґустин Кардинал Лурдусамі належав до цієї останньої категорії. Справжній велет, у своїй кардинальській сутані він був схожий на яскраво-червону людину-гору, на вигляд було йому десь близько шістдесяти років, і таким він був уже понад два сповнених активного життя та вдалих воскресінь сторіччя. Цілковито голомозий, з рябим од віспи обличчям і м’яким глибоким басом, здатним загриміти, наче Господь із Сіону, без жодного гучномовця заповнюючи собою весь Собор Св. Петра, Лурдусамі вважався в Ватикані еталоном здоров’я та енергійності. У вузьких церковних колах побутувала думка, що саме Лурдусамі, тоді ще юнак, незначний гвинтик Ватиканської дипломатичної машини, допоміг знесиленому, замученому постійним болем отцю Лінару Гойту, колишньому паломнику на Гіперіон, відкрити таємницю, як приборкати хрестоформу та перетворити її на знаряддя воскресіння. Багато хто ставив йому на заслугу — як і щойно упокоєному Папі — порятунок Церкви, що була на краю загибелі.
Правда це чи лише легенда, але того дня — першого дня по дев’ятій смерті Його Святості й за п’ять днів до його воскресіння — Лурдусамі був у чудовій формі. Державний секретар, президент комісії з нагляду за дванадцятьма Священними Конгрегаціями і префект найтаємничішої з-поміж них, тієї, яка викликала найбільший страх, а саме Священної Конгрегації доктрини віри, що після тисячолітньої перерви знову отримала офіційну назву — Священна Канцелярія вселенської інквізиції, Лурдусамі був наймогутнішою людиною в Курії. Наразі, коли Його Святість Папа Юлій XIV лежав у відкритій труні в Соборі Св. Петра, а з настанням ночі його тіло мали переправити до воскресальної прибудови, кардинал Симон Авґустин Лурдусамі радше був наймогутнішою людиною в усій Галактиці.
І того ранку кардинал не проминув цим скористатися.
— Вони вже тут, Лукасе? — прогуркотав він, звертаючись до чоловіка, який був його помічником та довіреною особою понад двісті напружених років. Монсеньйор Лукас Одді був настільки ж худючим, кістлявим, метушливим, наскільки кардинал Лурдусамі — масивним, пухким та неквапливим. Одді скидався вже на досить підтоптаного чоловіка, а Лурдусамі, здавалося, взагалі не старів. Посада Одді офіційно йменувалася: заступник Державного секретаря та керівник секретного, «нульового», відділу, проте всі прозивали його просто Заступником. Прізвисько «Нуль» також могло би пасувати цьому високому кощавому бенедиктинцю, бо за двісті двадцять років його бездоганної служби ніхто, навіть Лурдусамі, не знав нічогісінько про особисті уподобання чи почування цієї людини. Отець Лукас Одді був надійною правою рукою кардинала Лурдусамі так довго, що той давно вже звик дивитися на нього як лише на знаряддя для виконання власних задумів.
— Їх щойно провели у найвіддаленішу приймальню, — відповів монсеньйор Одді.
Кардинал Лурдусамі кивнув. Понад тисячу років, ще задовго до Гіджри, коли людство, шукаючи порятунку, залишило конаючу Землю й вирушило колонізувати зірки, у Ватикані існував звичай проводити важливі зустрічі в приймальнях високопосадовців, а не в їхніх особистих кабінетах. Найдальша приймальня кардинала Лурдусамі була крихітна — не більше п’яти квадратів, і доволі скромно умебльована, якщо не брати до уваги круглого мармурового стола, абсолютно вільного від вбудованих комунікаторів. У кімнаті було лише одне вікно, і крізь нього, коли шибки ставали прозорими завдяки поляризації, можна було бачити лоджію з фресками вражаючої краси. На стінах висіли дві картини геніального художника тридцятого сторіччя Каротана. Одна зображувала моління Ісуса в Гетсиманському саду, друга — Папу Юлія (коли він ще не став Папою, а був отцем Лінаром Гойтом) під час отримання першої хрестоформи з рук могутнього архангела, який, утім, скидався на гермафродита, а на все це дійство безпорадно дивився Сатана у подобі Ктиря.
Четверо осіб у приймальні, три чоловіки та жінка, репрезентували Виконавчий комітет Панкапіталістичної ліги незалежних католицьких трансзоряних торговельних організацій, яку частіше називали просто Торговельною Гільдією. Два чоловіки, пан-Гельвіґ Арон та пан-Кеннет Гай-Модіно, цілком могли бути батьком та сином, так скидалися вони один на одного — навіть елегантними костюмами з накидками, навіть вишуканими консервативними зачісками, делікатно біовідкорегованими європейськими, нордичними рисами обличчя та скромними червоними значками, що засвідчували їхню приналежність до Суверенного військового Ордену Госпітальєрів Святого Йоанна Єрусалимського, лицарів Родоса й Мальти[15] — стародавньої спільноти, більш відомої під назвою Мальтійські лицарі. Третій чоловік, одягнутий у скромне бавовняне кімоно, мав азійські риси обличчя. Звався він Кензо Ісозакі і того дня був другою за могутністю — після кардинала Лурдусамі — людиною в Паксі. Єдина в цьому товаристві жінка, з вузьким обличчям під кучмою темного волосся, в невибагливому костюмі з чесаного фібропласту, звалася пан-Анна Пеллі Коньяні, і їй було сорок з лишком років. Усі вважали її офіційною наступницею Ісозакі, а також таємною коханкою архієпископки з планети Ренесанс-Вектор.
Коли кардинал Лурдусамі зайшов у кімнату й зайняв місце за столом, ця четвірка підвелася і вклонилася. Лурдусамі супроводжував тільки монсеньйор Лукас Одді; він зупинився поодаль від столу, склавши кістляві руки на чорній сутані. З-за його плеча на присутніх дивилися скорботні очі каротанівського Христа в Гетсиманському саду.
Пан-Арон та пан-Гай-Модіно наблизилися до кардинала, аби стати на одне коліно та поцілувати його сапфіровий перстень, але перш ніж до персня підійшли Кензо Ісозакі та жінка, кардинал махнув рукою, подаючи знак припинити протокольні формальності. Коли представники Торговельної Гільдії знову повсідалися, кардинал Лурдусамі промовив:
— Ми тут усі є давніми друзями. Ви знаєте, що поки я через тимчасову відсутність Його Святості уособлюю в нашій розмові Найсвятіший Престол, усе, що буде тут сказано, не вийде за ці стіни, — Лурдусамі посміхнувся. — А ці стіни, друзі мої, є найнадійнішими і найбільш захищеними від прослуховування в усьому Паксі.
14
конклав (від
15
Суверенний військовий Орден Госпітальєрів Святого Йоанна Єрусалимського, лицарів Родоса й Мальти (