Що ж, давайте придивимося до цієї книжки уважніше. До неї увійшли шість розповідей. Не буду приховувати, що маю penchant[15] до «Жертви Тадео Лімардо»; це п’єска, написана у слов’янському дусі, де в одне ціле поєдналися сюжет, від якого кров холоне у жилах, та аналіз різноманітних гострих психологічних проблем, зовсім як у Достоєвського; крім того, автор скористався виграшною можливістю показати світ sui generis[16], де нема ані сліду набутих нами лоску та шику і витонченого європейського егоїзму. Дуже подобається мені згадувати «Довгі пошуки Тай Аня», де автор пропонує власну версію класичного сюжету — пошуки зниклої речі. Едгар По започаткував цю тему в «Украденому листі», Лінн Брок[17] написав її паризьку версію у «Двох діамантах» — вельми тонкій книзі (щоправда, її сюжет зіпсований забальзамованим собакою), Картер Діксон, на мій погляд, не надто вдало використовує у своєму творі центральне опалення… Геть несправедливо буде не згадати оповідання «Передбачення Санджакомо» з бездоганно проведеним там розслідуванням; і я ручаюся словом кабальєро, що розгадка вразить усіх уважних читачів.
Одне з найважливіших завдань, що постає перед справжнім письменником, — це вміння створити персонажів, які не будуть подібними один на одного. Наївний ляльковод-неаполітанець, що заполонив казковими ілюзіями неділі нашого дитинства, розв’язував непрості життєві дилеми: Пульчинело був у нього горбатим, П’єро мав накрохмалений комір, Коломбіна світилася лукавою посмішкою, Арлекін був турботливо вдягнений… у костюм Арлекіна. Орасіо Бустос Домек діє за подібним принципом, звичайно, mutatis mutandis[18]. Він використовує грубі мазки; причому карикатурність, породжена його пером, майже не зачіпає фізичного образу героїв-маріонеток, хоча саме цього якраз і вимагає жанр. Нашого автора найбільше цікавить те, як розмовляють персонажі. Картини, що їх зображує наш невгамовний сатирик, якщо не брати до уваги того, що він, традиційно для нашої креольської кухні, часом помітно пересолює, — це галерея оригінальних портретів нашого часу. Ми зустрінемо в цій книзі екзальтовану сеньйору-католичку і невгамовного журналіста, який не блищить ані талантами, ані особливим розумом, зате неупереджено і заповзято розкриває кожну тему, за яку тільки береться; красеня та улюбленця долі з багатої родини (гульвісу, серед численних чеснот якого — породисті поні для поло) і поштивого пишномовного скрупульозного китайця, що вже давно став традиційним літературним героєм, в якому майже неможливо розгледіти живу людину, а тільки pasticcio[19] риторичного плану; а ще — сеньйора, захопленого водночас і мистецтвом, і жінками, і вершинами духу, і пишними учтами плоті, і вченими книгами з бібліотеки «Жокей-клубу», і красунями з того ж таки закладу…
Усе це підтверджує песимістичні соціологічні діагнози: на фресці, яку можна б назвати «Сучасна Аргентина», і то без найменших вагань, вельми бракує гаучо на коні, але замість гаучо, достоту на його місці, — строкатий портрет єврея; цей старозавітник змальований настільки натуралістично, що від нього аж верне… А що наш хвацький компадре з передмістя? Тут ми зустрічаємося з аналогічним capitis diminutio[20]: могутній метис, який у давніші часи всіх підкорив солодкою чуттєвістю своїх ризикованих танцювальних па на неймовірному танцмайданчику в Ансені, де кинджал у його польоті приборкувався нашим аперкотом[21], замінений сьогодні людиною на ім’я Туліо Савастано, який свої, мабуть, неабиякі таланти розтринькав у найгидотнішому з-поміж занять — у порожній балаканині. Відволіктися від цієї спокусливої згуби, як мені здається, нам допоможе ще один персонаж — Пардо Салівасо, потужна і яскрава літературна віньєтка-маргіналія, що вкотре доводить нам неймовірне розмаїття стилістичної вправності Орасіо Бустоса.
17
Лінн Брок (справжнє ім’я — Алістер Макалістер, 1877—1943) — ірландський письменник і драматург; писав детективні історії під псевдонімом «Лінн Брок» та історичну белетристику під псевдонімом «Ентоні Вортон».
19
З італ. — pasticcio, запозичене з франц. pastiche: зібрання, набір. Тут — цілість, складена з уривків і фрагментів інших творів, точніше — з найкращих фрагментів і уривків на кшталт попурі.
20
З лат. — применшення особи, обмеження громадянських прав. Термін римського права, що означає цілковиту або часткову втрату громадянських прав.
21
Аперкот — класичний удар (знизу вгору) в традиційному боксі; використовується в ближньому бою.